| Наші друзі |
|
|
| Відкритий лист Митрополита Дніпропетровського (Україна) та Московсько - Богородського (Росія) Адріана |
№60 від 19 грудня 2008 року
Його Всесвятості, Всесвятійшому Вселенському Патріарху Варфоломію, Архиєпископу Константинополя – Нового Риму
Ваша Всесвятість! З Різдвом Христовим ми Вас щиро вітаємо!
До Вашої Вселенської Першосвятительської Святині направляють свої молитовні прохання духовенство та віруючі Дніпропетровської єпархії незалежної Української (тобто древньої Руської) Православної Церкви Київського Патріархату, яка до 1686 року була вірною духовною „донькою” Вселенської „Матері – Церкви” Константинопольського Патріархату.
На превеликий жаль, загальний ворог роду людського з часів перших людей Адама і Єви розділив народ Божий на дві категорії: добрих і злих, праведників і грішників, які невільно стали підлеглими силам темряви, що діється й до нашого часу. Але час минав. На Землю прийшов Месія, Христос – Спаситель, який визволив Своєю Жертовною Кров’ю людське творіння з диявольського пекла.
На початку IV століття, завдяки святому рівноапостольному царю Костянтину, свята Християнська віра стала легальною, після чого був заснований Перший Патріарший Престол Східної Православної Церкви у місті Константинополі щойно створеної ним Візантійської імперії.
Таким чином, переслідування, страти і знищення християн, початок чому поклав Римський імператор Нерон і відбувалося з 1-го по 111-є століття включно, закінчилось.
Ми, українці, маємо древнє своє походження, бо наш рід йде від Скіфів і Сарматів, яким проповідував Святе Христове вчення самий перший Апостол Господа нашого Ісуса Христа – Андрій Первозваний, старший брат Святого Апостола Петра, засновника Римської Церкви.
Саме Святий Апостол Андрій від Криму дійшов по Дніпру до високих гір Київських, де на одній з них поставив дерев’яний хрест і висловив свої завітні пророцькі слова, що на них засяє слава Божа і Господь побудує багато храмів.
Ці святі храми, собори й монастирі у Києві Ви не тільки бачили, але й звершували в них богослужіння під час свого Першосвятительського візиту у дні святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі і всього українського народу.
Таким чином, завдяки Першопрестольному граду Константинополю, наші предки кияни – русичі - українці на чолі з Великим Князем Київським Володимиром Святославовичем (Червоне Сонце) у 988 році прийняли від Архиєреїв і духовенства Візантійської імперії Святе Хрещення, яке освятило і просвітило наш український народ Благодаттю Святого Духа.
Цю Христову Благодать, яку наші предки отримали від Вселенської Константинопольської „Матері-Церкви”, ми маємо і відчуваємо до цього часу на собі, бо Промислом Божим ми є невід’ємною частиною Християнського буття.
Але сила зла розділила цей древній духовний рід українського народу. В 1686 році, коли Московський Кремль і Московський Патріархат Російської (а не Руської) Православної Церкви насильницьки, проти волі православного українського народу і без рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату та Церков Східних Патріархатів, відірвав Київську Митрополію від „Матері Церкви” підкоривши собі.
Україна, як Держава, була узурпована Росією, а українському народові було введене кріпосне право, Цей стан нашого народу існував майже до кінця 2004-го року.
Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні, приховує себе за назвою „Українська Православна Церква”. Вона є не тільки не помісною, а й навіть і не автономною, оскільки є невід’ємною частиною РПЦ Московського Патріархату в Росії, тобто філією РПЦ МП, яка є незаконною в нашій Державі і брехливою в середовищі всіх Православних Світових Церков.
Вона є звичайною Митрополією, тобто 61-ою єпархією РПЦ Московського Патріархату в Україні, керуючим якою є перший член Священного Синоду РПЦ МП , Митрополит Володимир (Сабодан), без єдиного храму і Подвір’я у Москві, хоча Гетьман України Іван Мазепа їх побудував там десятки.
Тому протягом останніх років нашій дійсній Українській Православній Церкві було прикро, що замість українців, питанням про отримання статусу Помісної Церкви і Томосу про визнання всіма Помісними Церквами займалися чужинці і нечесні люди із Росії, як наприклад, голова відділу зовнішніх церковних відносин РПЦ Московського Патріархату , тобто міністр іноземних справ - Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило, який зараз поставлений державною владою Російської Федерації місцеблюстителем патріаршого престолу РПЦ Московського Патріархату.
Без сумніву, що Митрополит Кирило в кінці січня 2009 року на „Помісному Соборі” у Москві буде ними поставлений і в якості Патріарха Московського і всієї Росії.
Патріарха Алексія ІІ, теж у 1990 році не обирали, а призначили Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов з силовими структурами, тобто КДБ – КГБ. Бо кар’єристам шлях завжди відкритий!
Тому, для російської влади Митрополит Кирило дуже потрібний у справі завершення побудови духовної колонії на території України, тримаючи українців в своїх тенетах. Хоча, набагато кращим, розумнішим, виваженим, мудрим і терпеливим є Митрополит Калузький і Боровський Клімент (Капалін) , який ще покійним Патріархом Алексієм ІІ був призначений керуючим справами РПЦ Московського Патріархату і є ним до сьогоднішнього дня. Він був би спокійним, достойним і культурним Патріархом, а не архиєреєм-бізнесменом, який роками продавав гуманітарну допомогу у вигляді тютюна, горілки та коняка, після чого “заробив” десятки мільярдів доларів США на придбання власних літаків, палаців та на збагачення своїх рідних і близьких.
Адже сама Російська Православна Церква Московської Митрополії (пізніше - Патріархат) 141 рік не визнавалася Помісними Церквами на чолі зі Вселенською Константинопольською Церквою, бо вона у середині XV-го століття, самостійно об’явила свою церковну незалежність, розколовши цим єдину Київську Митрополію на той час, а в 1686 році і зовсім насильницьки приєднала до себе древню Київську Митрополію без згоди українського народу та Константинопольського Патріархату.
Ось, хто був першим розкольником у нашій древній Церкві Київської Митрополії!
РПЦ Московського Патріархату не є благодатною Церквою, а розкольницькою, політичною організацією, приховуючи свою суть за церковними одягами та за корисними для себе канонами.
Це насильницьке підкорення нашої Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату не пішло на користь Російській Православній Церкві Московського Патріархату, бо не пройшло й ста років, як після керування вольового і самостійного, незалежно від царя Олексія Михайловича, Московського Патріарха Никона та після кончини Патріарха Адріана у 1700–му році Російський імператор Петро I скасував патріаршество, як структуру в Російській Церкві і запровадив, так званий, „Святійший Синод” під прокурорським наглядом, подібно політбюро СРСР та КДБ – КГБ.
Цей новий запроваджений церковний орган не відповідав Правилам, Канонам, Постановам чи Апостольським Рішенням, Вселенських та Помісних Соборів, бо в Російській Церкві була скасована її Глава - Патріарх, а залишилось одне бездумне протестантське протистояння Православній вірі з боку царів, князів, вельмож та вільнодумців, що було пронесено протягом ХVIII і XIX століть.
За цю зраду Правді Божій, згідно пророцтва кінця XVIIІ століття преподобного Серафима Саровського, Господь покарав архиєреїв і духовенство Російської Православної Церкви Московського Патріархату у 1917–му році, де майже всіх священнослужителів більшовики знищили у Білому морі, в Сибіру та на Соловецьких островах.
В 1927–му році диявол створив нову, так звану, червону Церкву, яку підкорив більшовикам- ленінцям – сталінцям разом з Митрополитами – обновленцями з Санкт-Петербурга Сергієм (Страгородським) та Алексієм (Симанським), які заявили в той час, що радощі радянської влади, є радощами нашої “церкви”, бо Російська благодатна Церква завершувала своє буття на Соловецьких островах, на яких згноїли більшовики сотні архиєреїв, десятки тисяч духовенства та мільйони простих православних віруючих. Пізніше, ці названі Митрополити більшовицькою владою, після Великої Вітчизняної війни, були поставлені Московськими Патріархами, але не Російської Православної Церкви, а вже “Руської”.
Ця ідея була втілена Й. Сталіним у 1943 році, щоб про Першопрестольний Київ назавжди забули нащадки українського народу.
Саме ці Митрополити натравили ворогів Церкви проти Святійшого Патріарха Московського і всієї Росії Тихона (Белавіна), який був смертельно отруєний у 1925 році.
Але необхідно замітити, що за вказівкою Й. Сталіна Московська Патріархія Російської Православної Церкви, замінила свою назву „ Російська ” на нашу, Українську, тобто „Руську” Київської Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату, яка нею керувала з 988 до 1686 року.
Протягом багатьох століть православний український народ на чолі з видатними церковними діячами декілька разів очолював рух за вихід зі складу РПЦ Московського Патріархату.
Але силові структури білогвардійців царської імперії та пізніше більшовизм СРСР робили все можливе в Україні, щоб їх стратити і лишити життя всього українського народу, об’явивши йому геноцид і знищивши штучним голодомором та репресіями біля 20-ти мільйонів чоловік.
Так було в період з 1918 по 1941–ий роки, тобто до Другої Світової війни. Наприклад, Архиєпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський), який очолив Помісний Собор у Києві з питанням про вихід зі складу Російської Православної Церкви Московського Патріархату і утворення Української, тобто відродженої Руської Православної Церкви, був замучений у в’язниці м. Катеринослава в 1923 році.
Але такі ж страждання притерпіли й інші його церковні однодумці, спочатку від білогвардійців, за допомогою Московського Патріархату, а потім й від більшовиків, в тому числі й Предстоятель Автокефальної Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Василій (Липківський).
Вдруге, і востаннє, завдяки поваленню Радянського Союзу у 1991–му році, цю велику святу справу у виході зі складу РПЦ Московського Патріархату взяв на себе Блаженнійший Митрополит Київський і всієї Руси - України Філарет (Денисенко), який був першим членом Священного Синоду і Місцеблюстителем Патріаршого Престолу РПЦ Московського Патріархату у 1990 році.
Митрополит Філарет не став Патріархом Московським, бо він за національністю, згідно висловів прокремлівських сил є „хохлом” і тому йому не повинно бути місця у кріслі московського церковного керівника. Ось чому призначили незрозумілого за національністю на посаду Патріарха Московського – Митрополита Ленінградського Алексія (Рідігера). Можливо у якості спасителя прогнилого СРСР?
Слава Богу, що так трапилось, бо Митрополит Філарет, як ніколи, потрібний був Україні, а не Росії.
Саме він, знаходячись у складі Московського Патріархату, у листопаді 1991 року у Києві скликав Помісний Собор з питанням про від'єднання Української Православної Церкви від РПЦ Московського Патріархату.
Таким чином, 98 % членів Помісного Собору УПЦ прийняли рішення про вихід зі складу РПЦ МП.
Та тільки майже всі архиєреї УПЦ прийняли у Києві одне рішення, а через півроку, весною 1992 року у Москві, на так званому Помісному Соборі відреклися від своїх Київських рішень, підхопили кремлівську вказівку про скасування ними підписів у Києві під час Помісного Собору, окрім Митрополита Філарета та єпископа Почаївського Якова (Панчука), бо агенти КДБ налякали кожного архиєрея УПЦ МП, показавши їм їх „досьє”.
Тому, завдяки Блаженнійшому Митрополиту Філарету, Предстоятелю Української Православної Церкви і відродженої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні в 1989 році на чолі з Патріархом Мстиславом (Скрипником), який паралельно очолював Українську Православну Церкву в США, був скликаний у Києві Об’єднавчий Собор влітку 1992–го року, на якому була утворена єдина Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату і зареєстрована в державних структурах України.
Отже, всі ці роки, Архиєреї, духовенство та віруючі УПЦ Київського Патріархату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом, який одностайно був обраний на цей пост на Помісному Соборі у 1995 році, відчували сирітство і одинокість в існуванні нашої Української Церкви, без зв’язку зі світовим Православ’ям.
Хоча до Вашої Всесвятості зверталися всі попередні Президенти України Л.М.Кравчук, Л.Д.Кучма і, особливо завершив звернення від імені всього українського народу, Віктор Андрійович Ющенко з питанням про дарування нашій Українській Православній Церкві Статусу помісної, Автокефальної Церкви, що урочисто було відображено у Києві під час ювілею 1020-ти ліття Хрещення Русі.
Окрім Президентів України до Вашої Всесвятості звертались, з цим же питанням, як депутати Верховної Ради, так і урядовці нашої Держави, але на превеликий жаль зрушень поки що ніяких не має.
Під тиском Московського Патріархату і Московського Кремля наша Церква й зараз перебуває в церковній ізоляції та в духовному і фізичному ярмі.
Ми, архиєреї, духовенство і віруючі УПЦ Київського Патріархату згідні перейти до складу Константинопольського Патріархату, як це було до 1686 року. Святійший Патріарх Філарет готовий зняти з себе Патріарший кукіль і стати знову Митрополитом заради великої церковної української справи, але з умовою, щоб „Мати-Церква” Константинопольського Патріархату через короткий час відпустила свою доньку – Київську Митрополію, надавши їй Статусу помісної Церкви. Бо Московська Церква постійно намагається відродити Російську імперію або устрій Радянського Союзу на території України, щоб продовжувати тримати українців в своїй безсоромній неволі.
Тому УПЦ Київського Патріархату й не визнається, як Помісна Церква світовими Православними Церквами, оскільки заважає Московський Кремль і РПЦ Московського Патріархату.
Адже наша Церква є однією з найбільших у світі. Вона має 30-ть єпархій, біля 40 єпископів, біля 6000 парафій з храмами, соборами і монастирями, з двома Духовними академіями (Київська та Львівська), двома богословськими інститутами (Івано-Франківський та Чернівецький факультет), з трьома Духовними семінаріями, та згідно статистики – біля 14 мільйонів віруючих.
Всім нам необхідно знати, що сучасна Руська Православна Церква Московського Патріархату, яка бере початок з 1927–го року, не є правонаступницею древньої Російської Православної Церкви Московського Патріархату, бо є самою звичайною політичною організацією. Вона присвоїла біля дев’яти тисяч парафій в Україні, захопивши храми, собори, монастирі та дві національні Лаври: Почаївську та Києво-Печерську, щоб показати Світові, яка вона є „Великим третім Римом” серед Помісних Православних Церков світу. Російська діаспора в Україні має всі громадські права і релігійні свободи. А що ж має українська діаспора в Росії? Зовсім нічого! Ні жодного українського храму, жодної загальноосвітньої школи, жодного театру і концертного залу, жодної газети і журналу, жодної передачі на радіо і телебаченні. Адже українців в Росії проживає біля 14-ти мільйонів чоловік.
Вона давно мріє перехопити статус Вселенського Константинопольського Патріархату і присвоїти його собі, - Московському, на що надіялась Москва ще з кінця Великої Вітчизняної Війни (1945 – 50 років).
Який парадокс! Онучка, в особі Російської Православної Церкви Московського Патріархату давно вже хитромудро „отримала” статус незалежної помісної Церкви при Борисі Годунові у 1593 році, а дійсна для неї „Мати-Церква” Київська Митрополія Константинопольського Патріархату чомусь повинна до цього часу „просити” цю автокефалію. Адже, Русь Київська хрестилася у Києві ще тоді в 988 році, коли Москви ще й близько не було, бо вона народиться Київським князем Юрієм Долгоруким лише у ХІІ столітті, не говорячи про першого святого апостола Андрія Первозваного, який проповідував нашим українським предкам на Дніпровських берегах, а не на річці Волзі. Дійшовши до Києва, він поставив хрест дерев'яний промовивши свої завітні слова, що на цих горах (київських) Господь побудує багато храмів.
Тому, у зв’язку з перемогою всього українського народу над московським диктатом і з приходом до державної влади України синів і доньок, на чолі з Президентом України Віктором Андрійовичем Ющенком, духовенством та біля мільйона віруючих Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом, просимо Вас, Ваша Всесвятість, Всесвятійший Вселенський Патріарх Константинопольський – Нового Риму Варфоломій, прийняти своє Святе вольове рішення у визнанні Української Православної Церкви Київського Патріархату разом зі Всесвітніми Помісними Православними Церквами і, надати їй статусу – Помісної, видавши нашій Церкві відповідного Томосу про Автокефалію.
Чому ж Московський Кремль і РПЦ Московського Патріархату на чолі з Президентом Російської Федерації В. Путіним мали право організувати об'єднання своїх двох Церков, Зарубіжної РПЦ на чолі з Митрополитом Лавром і Московського Патріархату на чолі з Патріархом Алексієм ІІ, а український Президент Віктор Ющенко не має на це права, щоб об'єднати у своїй рідній державі три гілки Православних Церков: УПЦ Київського Патріархату, УПЦ Московського Патріархату та Автокефальну Українську Православну Церкву?
Після скасування СРСР і утворення суверенної України всі її Президенти, Верховна Рада і Уряд, від імені українського народу зверталися до Вас з проханням благословити нашій Вітчизні, врешті решт, мати свою незалежну помісну Православну Церкву. Але сила зла стоїть на заваді, щоб здобути жадану ціль.
Звичайно, що ми маємо цю помісну Церкву, але хотілося б її узаконити підписом Вашої Всесвятості.
При чому тут московський Кремль і більшовицький Московський Патріархат, коли цього бажає п’ятдесят мільйонів українців?
Але ми, український православний народ на Сході України, ніколи не переставали вірити у Промисл Божий та в Мудрість Вашої Всесвятості.
Саме зараз є той благодатний час, щоб Ви прийняли своє Першосвятительське рішення.
Ми постійно молимось за Вашу Всесвятість і благаємо Господа, щоб Він дарував Вам життя на Многая літа і оберігав Вас на кожному кроці Вашого щоденного життя.
Вашої Всесвятості - недостойний Адріан,
Митрополит Дніпропетровський (Україна) та Московсько - Богородський (Росія)
|
|
|
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
|
|
|
Рейтинг доступний тільки для користувачів.
Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.
Немає даних для оцінки.
|
|
|
Вам необхідно залогінитися.
Немає присланих повідомлень.
|
|
