М'ясопусна неділя - підготовка до входу у період Великого посту

Поступово, через підготовчі тижні, ми входимо у період Великого посту. У ці седмиці через спів та читання у храмі під час богослужіння ми все частіше чуємо нагадування про необхідність покаяння. Від дня завтрашнього церковна традиція також закликає нас до обмеження споживання м’ясної їжі. Тому і неділя нинішня називається Мʼясопусною – ми ніби «відпускаємо м’ясо» з нашого столу.

Чому відпускаємо? Ми відмовляємося від не постової їжі на певний час не тому, що вона шкідлива, гріховна чи є носієм чогось злого. У часи Старого Завіту Господь заради виховання народу Свого встановив для нього певні обмеження у їжі, заборонивши їсти те, що було назване нечистим. Але через жертву Христову все творіння отримало оновлення, і тому Господь являє волю Свою, щоби вірні вже не вважали нічого нечистим і всяку їжу споживали із вдячністю.

Про це апостол Петро мав відоме видіння, описане у книзі Діянь. «Петро – сказано там – близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, і відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю i сходить до нього; у ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні. I був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж». Петро ж сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого». Тоді вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». Сталося це тричі; i сосуд знову піднявся на небо» (Діян. 10:9-16).

Відтак пізніше, на соборі Апостолів у Єрусалимі, було встановлено, що старозавітні закони про чисту і нечисту їжу вже не діють. Отже, ми, як християни Нового Завіту, коли постуємо, робимо це не тому, що їжа, від якої ми на цей період відмовляємося, яку «відпускаємо» з нашого столу, нібито є сама собою зла, нечиста або гріховна.

Навпаки, минулої неділі ми чули з читання притчі про блудного сина, що батько через радість, коли син його повернувся живим, наказав заколоти відгодоване теля для бенкету. І ми з власного досвіду знаємо, що різноманітність смачної та поживної їжі супроводжує різні святкування.

Але час посту – це час покаяння. Це час усвідомлення нами власних провин, своїх гріхів. Хіба в цей час слід радіти та веселитися? Навпаки, ми маємо обмежити себе тим лише, що є необхідним і достатнім, а трапезу радості, бенкет святкування – маємо відкласти, відпустити зі свого столу аж до дня, коли урочистим застіллям достойно вшануємо свято над святами і торжество серед торжеств – Великдень, Пасху Господню.

Ми всі, дорогі брати і сестри, пам’ятаємо, як сталося гріхопадіння – через порушення прабатьками нашими заповіді не їсти плодів з дерева, про які Господь сказав їм, що вони – заборонені. Отже, гріх увійшов у людину через нестриманість, при тому саме через нестриманість у їжі. Відтак піст для нас є справою, яка привчає до стриманості: через стриманість тіла ми навчаємо стриманості і нашу душу.

Писання свідчить нам, що справжній, істинний ворог у нас один – диявол і його слуги-біси, злобні духи. Для боротьби із ворогом потрібна зброя. І Господь подає нам таку зброю, говорячи, що вона – це піст і молитва, якими відганяється рід бісівський. «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9:29) – передає нам Євангеліє слова Христові.

Піст – це добровільна стриманість, самообмеження, вияв нашого смирення перед Богом, це спосіб бажання плоті нашої підкоряти духові. А молитва – це наше спілкування з Богом, через яке ми виявляємо свою віру і любов до Творця та відкриваємо себе для дії благодаті Духа Святого. Саме тому Церква, виконуючи заповідь Господню, встановила періоди для нашого постування, найважливішим з яких є той, до якого готуємося – піст великий, який триватиме сім тижнів, аж до свята Воскресіння Христового.

Однак піст – це не лише обмеження у їжі. Про це нам також говорить Писання. «Царство Боже – свідчить апостол Павло у Посланні до Римлян – не їжа i питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові» (Рим. 14:17). Тому нинішнє читання з Євангелія, яке ми чуємо, пророча розповідь Христова про Страшний суд, нагадує нам про важливість справ милосердя, справ любові до ближнього. Саме за тим, як ми ділами виявляли свою любов до ближніх, або навпаки, не мали її – Бог буде судити нас у останній день земної історії.

І те, що ми нині чуємо з Євангелія, це не притча, не використання певних символічних образів, але це істинне пророцтво Сина Божого про те, що неодмінно станеться у майбутньому. День суду прийде для всіх і кожного. Мертві воскреснуть, а живі на той час – переміняться, щоби усім людям стати перед Спасителем, Який вже не у смиренні, як Він уперше прийшов, але у всій Своїй божественній славі явиться удруге.

Тож пророцтво це нагадує кожному з нас про нашу особисту відповідальність, про той звіт, який ми маємо скласти перед Господом за те, як ми використали Божий дар життя. Того життя, яке ніби дорогоцінний талант, доручене нам Творцем. Чи примножили цей талант добрими ділами віри й милосердя, чи навпаки, як блудний син – змарнували спадщину батьківську на гріх та зло?

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, доброго, плідного, духовного корисного часу постування. Від завтра ми відпускаємо з нашого столу все м’ясне, а за тиждень – відпустимо й інші скоромні, не постові страви, щоби через стриманість, через молитву і покаяння, через добрі діла, через жертовне милосердя до ближніх, яке Христос приймає як вчинене для Нього Самого – здобути значно більше. Здобути ту зброю проти диявола і слуг його, здобути меч і броню, якими будемо від нападів лукавого міцно захищені.

Адже сила зла, сила спокуси – великі. І багато хто, бачачи їх, не може їм протистояти і дістає білий прапор, думаючи, що з лукавим можна якось співіснувати, мирно домовившись. Такі відкидають ту зброю, яку Сам Бог дав нам, забувають про піст і молитву, забувають про істину, яка сповіщається нам через Євангеліє, думаючи, що якщо домовитися зі злом десь, ніби «посередині», то воно перестане нападати на нас. Це все – лише одна зі спокус диявольських.

Днями ми згадували пам’ять сорока Севастійських мучеників. Вони, як і всі мученики, не складали свою духовну зброю перед силою неправди, не капітулювали, не просили від мучителів милості та не прагнули з ними знайти компромісу, бо не може людина, як Сам Христос сказав, «служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає» (Лк 16:13).

Тож, дорогі брати і сестри, служімо Богові вірою, втіленою у діла, у справи милосердя, у молитву, в піст – і нехай Господь благословить нас добрими плодами у житті цьому, а у день суду – поставить праворуч від Себе, відкривши нам двері райські. Амінь.