ГОЛОВНА · ЄПАРХІЯ · НАШІ БЛАГОЧИННЯ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТИ Monday, November 25, 2024
Навігація
ГОЛОВНА
ЄПАРХІЯ
НАШІ БЛАГОЧИННЯ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
ПОШУК
КОНТАКТИ
FAQ
Зворотній зв'язок
Пожертва на Свято-Воскресенський кафедральний собор
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
21.12 - вшановуємо пам'ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі

21.12 - вшановуємо пам'ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі




21.12 - вшановуємо пам'ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі

Святитель Петро, митрополит Київський і всієї Русі прославлений Православною церквою серед угодників Божих як син галицько-волинської землі. Своїм походженням, святительськими подвигами і діяльністю він став величним свідком православної віри на західноукраїнських землях, уособленням нерозривних зв’язків галицько-волинського народу з іншими народами.

Про місце народження і сім’ю святителя збереглося мало достовірних фактів. Зате є різні припущення, одне з яких подає у своїй монографії «Великий син Галича» І. Гумецький. Святитель Петро народився в Прикарпатській Галичині в XIII ст. під час князювання Данила Галицького (1201-1264). Дослідник історії В. Р. Ваврик висловлює інше припущення, що Петро Ратенський народився в селі Верхраті Рава-Руського округу, був сином тамтешнього селянина Федора, дуже здібним і обдарованим. У місцевого дяка навчився читати, писати і знав церковні служби напам’ять. На 13-му році життя юнак постригся в монахи. Посвятивши життя посту, молитві та праці, скромний аскет знайшов собі затишне місце в лісі на березі річки Рати, що протікала по території Галицько-Волинського князівства. Звідси і пішло його прізвище «Ратенський».

Професор Є. Є. Голубинський припускає, що митрополит Петро міг народитися в заможних батьків у Львові або Белзі. Але незважаючи на розбіжності про місце його народження, усі дослідники сходяться на тому, що чернечий подвиг він проводив на березі річки Рати в околицях села Двірці в Спасо-Преображенському монастирі, тому й зветься «Ратенський».

Житіє митрополита Петра потім описав його наступник, відомий церковний діяч, митрополит Кипріан. За його відомостями дванадцятилітній Петро попав у монастир біля Белза, де виявив високі чесноти чернечого послуху й побожності. Там він навчився іконописанню «і став іконописцем дивним», малюючи ікони Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, пророків й апостолів, мучеників і святих.

Через кілька років після постригу Петро удостоївся сану диякона, а потім і пресвітера.

Молодий подвижник відчув нагальну потребу у відлюдницькій самоті. За благословенням свого ігумена він відходить у затишні ліси біля р. Рати і там «сотворив» свій монастир — ставить церкву Святого Спаса, куди пізніше до нього прибувають учні й селяться з ним. Так святитель Петро стає ігуменом Ратенського монастиря.

Частина сучасного села Двірці, яка розташована на місці колишнього монастиря, де й стоїть теперішня парафіяльна Спас-Преображенська церква, називається Спаською. Ліс на правому березі р. Рати називається Петровим лісом. Тут, за легендою, була келія святителя. Збереглися й інші пам’ятні місця — Петрів кут, Петрова долина, Петрова поляна.

Відгомін про доброчинне життя подвижника з його братією скоро розійшовся по всій галицько-волинській землі й дійшов до князя Юрія Львовича (1301-1315). Коли в 1301 р. митрополит Київський Максим відвідав західні єпархії Києво-Руської церкви, до нього за благословенням прийшов ігумен Петро й подарував митрополитові ікону Пресвятої Богородиці свого письма. Так тривало життя святого Петра до кончини митрополита Максима.

Після смерті митрополита Київського і всієї Русі Максима в 1305 р. Михайло Ярославич, великий князь тверський, бажав посадити на митрополичу кафедру свого кандидата ігумена Геронтія, який, у свою чергу, наважився обманом здобути сан святителя Русі. Це було порушенням старої традиції, бо з часу прийняття християнства на Русі існувала тільки одна руська митрополія в Києві.

Цим свавільним кроком галицького князя Юрія Львовича спонукали вжити заходів до заснування окремої митрополії в Галичі. Він послав ігумена Петра з таким проханням до Константинопольського патріарха Афанасія. Патріарх прийняв його з пошаною і поставив на митрополита, але не на Галицького, щоб не було нарікань і колотнечі, а на первосвятителя Києво-Руської церкви, митрополита Київського і всієї Русі. В той час Геронтія на морі затримала негода, він прибув вже після Петра, а патріарх не хотів ділити Києво-Руську митрополію. Так провидіння Боже розставило все на свої місця. Новопоставлений архіпастир не повернувся до Львова, а осів у Києві як митрополит усієї Русі.

Діяльність митрополита Петра проходила як у внутрішньому впорядкуванні Києво-Руської церкви, життя якої було розладнане удільними чварами та монгольським ярмом, так і в зовнішніх турботах про паству. Необхідним елементом служіння Богові з боку митрополита Петра було щоденне піклування про паству, яке виявилося в навчанні народу Святого Письма, Старого і Нового Завіту. За його власним переконанням, молитва повинна бути пов’язана з працею, із самим життям. Тому він сам показував приклад такого життя: чернечі подвиги, постійні Богослужби, керування великою на той час митрополією всієї Київської Русі. Часті роз’їзди по території всієї митрополії, починаючи від Карпат (Галицько-Волинське князівство) через Київ, Володимир і до Волги поєднував з улюбленою роботою — іконописанням. Внаслідок такої високої свідомості свого архіпастирського служіння митрополит Петро майже все життя провів у переїздах з одного місця на інше з метою навчання темного й знедоленого народу. «Ставши митрополитом усієї Київської Русі, святитель, — за словами автора доповіді про його «житіє» єпископа Ростовського Прохора на Володимирському соборі, — почав навчати заблудлих християн, які помилялися і занепадали, поневолені поганими іновірцями, пояснюючи євангельські й апостольські писання Великого Василія, Іоанна Златоуста та Григорія… І тим утверджував істинну віру в християнах, обходячи землю волинську, київську, навчаючи скрізь усіх».

Митрополит Петро Ратенський був єдиним відомим письменником і маляром-іконописецем галицько-волинської землі в Княжій добі.

Коментарі
Немає коментарів.
Додати коментар
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний тільки для користувачів.

Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії ПЦУ можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.