Служба “Дванадцяти Євангелій” Страсний Четвер

Увечері або пізньої ночі в Страсний четвер читається розповідь про останню зустріч Господа Ісуса Христа зі Своїми учнями навколо пасхального столу і про страшну ніч, самотньо проведену Ним у Гефсиманському саду в очікуванні смерті, розповідь про Його розп'яття і Його смерть...
Перед нами проходить картина того, що сталося зі Спасителем через любов до нас; Він міг би всього цього уникнути, якби тільки відступити, якби тільки Себе захотіти врятувати і не довершити тієї справи, заради якої Він прийшов! Звісно, Він не був би тоді втіленою Божественною любов'ю, Він не був би Спасителем нашим; але якою ціною обходиться любов!
Христос проводить одну страшну ніч віч-на-віч із прийдешньою смертю; і Він бореться з цією смертю, яка йде на Нього невблаганно, як бореться людина перед смертю. Але зазвичай людина просто беззахисно вмирає; тут відбувалося щось трагічніше.
Своїм учням Христос до цього сказав: Ніхто життя у Мене не бере – Я його вільно віддаю... І ось Він вільно, але з яким жахом віддавав його... Перший раз Він молився до Отця: Отче! Якщо Мене може це обминути – нехай мине!.. І боровся. І вдруге Він молився: Отче! Якщо не може обминути Мене ця чаша - нехай буде... І тільки втретє, після нової боротьби, Він міг сказати: Нехай буде воля Твоя...
Ми повинні в це вдуматися: нам завжди – або часто – здається, що легко було Йому віддати Своє життя, будучи Богом, який став людиною: але вмирає Він, Спаситель наш, Христос, як Людина: не Божеством Своїм безсмертним, а людським Своїм , живим, справді людським тілом.
І потім ми бачимо розп'яття: як Його вбивали повільною смертю і як Він без жодного слова докору віддався на муку. Єдині слова, звернені Ним до Отця про мучителів, були: Отче, вибач їм – вони не знають, що творять...
Ось чому ми повинні навчитися: перед лицем гоніння, перед лицем приниження, перед лицем образ – перед тисячею речей, які далеко-далеко відстоять від самої думки про смерть, ми повинні подивитися на людину, яка нас ображає, принижує, хоче знищити і повернутися душею до Бога і сказати: Отче, вибач їм: вони не знають, що роблять, вони не розуміють сенсу речей...

митрополит Антоній Сурожський