| Наші друзі |
|
|
| ВЕЛИКИЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ІВАН МАЗЕПА |
Роки 1639-1709 були роками хресного ходу українського народу до відродження своєї держави. Саме тоді Україна вкотре піднімалась на боротьбу за свою незалежність. Одним із борців за волю українського народу в національно-визвольній боротьбі цього часу був гетьман Іван Мазепа. Життя і діяльність його всіляко фальшувалися офіційною радянською історіографією часів Сталіна, Хрущова, Брежнєва, що йшло від традицій імперських устремлінь Москви щодо державної незалежності України, чому й присвятив своє життя гетьман Іван Мазепа.
То хто ж він: “зрадник” імператору Петру І чи одна з найвизначніших постатей України ХVІІ-ХVІІІ ст.?!
Головне: він був українцем, патріотом. Народився майбутній гетьман 20 березня 1639 року (за деякими даними – 1644р.) в Мазепинцях, що неподалік від Білої Церкви, в інтелігентній сім’ї. Дитинство його припало на роки воєн козаків з Польщею. Змалку навчився їздити верхи, володіти шаблею і засвоїв усі військові справи. Але при цьому дбав про освіту. Довго перебував у Західній Європі (в Голландії, Польщі, Франції, Німеччині, Італії), вивчав мови, освоїв нелегке мистецтво пізнавати людей, здобувати їх симпатію і став хорошим дипломатом.
Характерно, що І.Мазепа, як і сучасний йому російський цар Петро І, навчався в Західній Європі. Але Мазепа повернувся людиною європейської освіти і культурними засобами та відповідною політикою, без насильства, вів країну до добробуту й культури, а Петро І повернувся до Москви європеїзованим варваром і варварськими засобами проводив свої реформи. Ставши царем, Петро І мав намір знищити всі вольності України і скасувати гетьманів. Та Мазепі, як талановитому політику, вдалося цьому запобігти і він був гетьманом найдовше з усіх – більше 20 років.
Нагадаю, що Мазепа увійшов у політичне життя України з 1663 року у гетьманському війську Дорошенка. Як людину освічену його спершу призначили комендантом гетьманської гвардії, а згодом – генеральним писарем, тобто головним дипломатом у гетьманській державі. Виконуючи дипломатичну місію, Мазепа потрапив у полон до запорожців, які видали його гетьману Лівобережної України Самойловичу. Своїм дипломатичним досвідом і бездоганними манерами він переконав Самойловича зробити його довіреною особою і незабаром був обраний воєнним осавулом. Булава гетьмана Лівобережної України до рук І.Мазепи потрапила у 1687 році, коли І.Самойлович був позбавлений влади і засланий до Сибіру.
Мазепа тоді мав майже 50 років і був людиною з великим життєвим та політичним досвідом. Він добирає собі талановитих співробітників, дбає про добробут населення і став ревним покровителем православ’я – будує храми по всій Гетьманщині. Тільки у Києві ним побудовані Братська церква на Подолі, Михайлівський собор, Вознесенська церква, жіночий монастир, зведено кам’яний мур Києво-Печерської Лаври. Його заходами Києво-Могилянський Колегіум набув статусу академії. Водночас гетьман сприяв вільному підприємству, розвитку промисловості. Після Богдана Хмельницького він вперше поставив особу гетьмана на рівень державного керівника. Не випадково в народі побутувало прислів’я: “Від Богдана до Івана не було гетьмана”.
Але серед населення зростало невдоволення постійним втручанням Москви у справи України, збільшенням податків і здирством московських вояків під час безперервних походів Петра проти Туреччини, татар...
Доходило до селянських повстань. Вибухова ситуація виникла у 1692 році, коли Петро Іваненко (Петрик), що був урядовцем у канцелярії гетьмана, намагався згуртувати людей під гаслом “За визволення Батьківщини з-під влади Москви”. На думку деяких істориків, це робилося не без відома самого гетьмана. Проте загальне повстання не почалося. Треба було чекати відповідного часу, і він невдовзі настав. Коли польський король Станіслав Лєщинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра, але той відповів: “Я не можу дати навіть десяток чоловік. Боронися, як знаєш”. Так Петро І порушив зобов’язання обороняти Україну від поляків, що являло основу угоди 1654р.
Це стало останньою краплею в чаші терпіння. 7 листопада (28 жовтня) 1708 року, коли шведський король Карл ХІІ пішов на Москву, гетьман заключив з ним договір про воєнно-політичний союз і приєднання до антимосковської коаліції. Згідно з договором Україні гарантувалося право суверенної держави.
У зв’язку з укладенням українсько-шведського союзу гетьман звернувся до війська: “Браття! Прийшла наша пора. Скористаємося цим випадком, помстимося царям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань. Надійшов час скинути з себе їх остогидне ярмо й зробити нашу Україну вільною і не від кого незалежною...”.
Після цього пролунали слова його присяги:
“...Присягаюся, що не ради почестей, не для багатства або якихось інших цілей, а для всіх вас, що під моїм урядом, задля жінок і дітей ваших, для добра Матері нашої бідної України і народу українського, для піднесення його прав і вольностей – хочу я за допомогою Божою так чинити, щоб не загинути ні під москалями, ні під шведами”.
Петро І, дізнавшись про це, організував військовий похід на гетьманську столицю Батурин і силами військ князя Меншикова учинив там жорстоку бойню. Пізніше така ж доля спіткала “мазепинців” Лебедина, Ромен, інших сіл і міст України.
То ж не випадково про цю трагедію Т. Шевченко писав:
“...Батурин спалила,
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими, а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла;
Насипала бурти
На Орелі; на Ладогу.
Так гурти за гуртом
Виганяла та цареві
Болота гатила”.
“Великий льох”, розд.ІІ, “Три ворони”
Йдеться про “московську ворону”, як натяк про знищення Петром І козацьких старшин – спільників Мазепи.
Війна наближалася до свого критичного моменту. Вирішальний бій відбувся під Полтавою 8 липня 1709 року. Полтавська катастрофа сталася “през незгоду”, як писав у своїй пісні сам Мазепа, не підозрюючи тоді, коли її складав, що ця “незгода” і буде фатальною для України і завершить трагічне його гетьманування.
Шведи і козаки відступили аж на турецьку територію. В м.Бендери у вересні того ж року гетьман І.Мазепа помер. Але було щось символічне в тому, що перед смертю він наказав спалити всі свої папери: “Нехай, – казав він, – один я буду безталанний, а не многії, о яких вороги і не мислити або, мабуть, мислити і не сміли”.
Ці слова і вчинок 70-річного гетьмана цілком відповідають мужності, з якою він взяв на себе всю відповідальність за волю і незалежність України.
Петро І розумів значення свого великого противника і всіма способами намагався знищити його авторитет. В листопаді 1708р. в Глухові в церкві Святого Миколи він організував проголошення анафеми гетьману Мазепі.
Нагадаю: анафема в християнстві – це прокляття і відлучення від церкви. А гетьман Мазепа був людиною боголюбивою і духовно багатою. Отже, анафема йому була актом гніву і емоцій Петра І. З часом вона була скасована (див.Д.Яворницький, Історія запорізьких козаків. Т.3, С-507).
Детальніше про це повідомляє архієпископ Никон (Ркліцький) у своїй книзі “Митрополит Антоній (Храповицький) и его время. 1863-1936”, книга ІІ. Автор повідомляє, що у 1918р. до владики Антонія, який тоді був митрополитом Київським і Галицьким прийшли “самостійники” з проханням відслужити на річницю Полтавської битви поминальну службу по гетьману Мазепі. Митрополит надіслав Патріарху Тихону телеграму з проханням зняти з Мазепи анафему, без чого неможливо було здійснити поминальну службу. У своїй відповіді Патріарх пославшись на постанову Помісного Собору УПЦ 1917-1918рр., який засудив практику накладання анафеми за політичними мотивами, повідомив, що вона таким чином з Івана Мазепи знята. Після цього на Софіївській площі вікарним єпископом Черкаським Назарієм (Бліновим) з благословення владики Антонія була відслужена панахида за упокій душі гетьмана Івана Мазепи.
Пройшли роки. Після набуття незалежності України в 1991р. І.Мазепа оголошений національним Героєм України. У 2001р. режисером Ю.Ільєнком знято фільм “Молитва за гетьмана Мазепу”. У жовтні 2007р. вул.Січневого повстання м.Києва перейменована на вул.Івана Мазепи. Виходять книги, в ЗМІ друкуються статті про нього, як державотворця, благодійника і поета. Але ж не вгамовуються сучасні яничари, розповсюджуючи вигадки та літературні пасквілі на Івана Мазепу. Рішення гетьмана відмовитись від стосунків з Москвою і досі розглядається офіційною російською історією як зрада.
УПЦ та УПЦ (Московського Патріархату) не визнають рішення Священного Синоду і патріарха Тихона. В Києво-Печерській Лаврі гетьмана І.Мазепу й досі піддають анафемі...
Але в Михайлівському Золотоверхому монастирі, патріаршому Володимирському соборі, у всіх храмах УПЦ Київського Патріархату люди моляться за упокій душі великого гетьмана України. Панахиди по Мазепі служать в храмах Константинопольського Патріархату, неодноразово їх служили в православних храмах Польщі, Канади, Америки та інших країнах.
Церква, вшановуючи пам’ять державотворця і благодійника, надихає нас уподібнюватись йому у вірі і благочесті, наслідувати його ревність в боротьбі за православну віру і волю України.
То ж і ми маємо шанувати Україну, любити її так як любили наші предки – козаки, як любив її Іван Мазепа.
О.СОТНИК,
ІСТОРИК, ЧЛЕН НСЖУ
“ПАМ’ЯТАЙТЕ НАСТАВНИКІВ ВАШИХ”
(Біблія. Євр. 13:7)
|
|
|
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
|
|
|
Рейтинг доступний тільки для користувачів.
Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.
Немає даних для оцінки.
|
|
|
Вам необхідно залогінитися.
Немає присланих повідомлень.
|
|
