ГОЛОВНА · ЄПАРХІЯ · НАШІ БЛАГОЧИННЯ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТИ Sunday, November 24, 2024
Навігація
ГОЛОВНА
ЄПАРХІЯ
НАШІ БЛАГОЧИННЯ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
ПОШУК
КОНТАКТИ
FAQ
Зворотній зв'язок
Пожертва на Свято-Воскресенський кафедральний собор
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
Міжцерковні стосунки
Про Всеправославну нараду, відносини з УПЦ МП і візит патріарха Кирила

Нещодавно в Швейцарії відбулася Всеправославна нарада, що вже само по собі є неординарною подією. Звичайно, що вона так чи інакше має відношення до українського православного життя. Про цю нараду, а також про майбутній візит Патріарха Московського Кирила в Україну, ми попросили висловитися єпископа Васильківського ЄВСТРАТІЯ (Зорю), головного речника УПЦ КП.


— Яке значення має для Української Церкви загалом Всеправославна нарада, проведена 6-12 червня цього року у Швейцарії?

— Слід зазначити, що зустрічі на такому рівні не відбувалися вже давно. Сам факт її проведення свідчить про серйозні зрушення у дипломатичних відносинах між Помісними Православними Церквами. На моє переконання, головною причиною того, що такі зустрічі давно не відбувалися, є те, що Московський та Константинопольський Патріархати, як дві найвпливовіші сили, які мають доволі таки протилежну позицію щодо низки питань, міжцерковних взаємовідносин, не могли погодити свої позиції та знайти якогось компромісного вирішення. У принципі, з точки зору Московського Патріархату, відсутність таких зустрічей лише більше їм розв’язувала руки, тому що не було якихось загальноцерковних документів, які б їх до чогось зобов’язували в певних болючих питаннях.

Бо власне головними питаннями, які мають розглядатися на цих нарадах, є питання автономії/автокефалії/, способи їх проголошення, питання діаспори та питання диптиху. Це три головні питання, по яких попередні наради показали повну відмінність двох головних провідних центрів. З одного боку, Константинополь ніколи не допустив би на проведення таких зустрічей, які б не були у руслі тих позицій, які він займає. З іншого боку, Москва б ніколи не погодилася на проведення зустрічі, де були б затверджені ті позиції, на які погоджується Константинополь, та відкинені ті, які пропонує Москва.

І те, що така зустріч відбулася, як і те, що були прийняті певні компромісні рішення, свідчить про те, що були знайдені якісь важелі впливу, щоб одна сторона погодилася на певні пропозиції іншої. І, як виглядає із загальної ситуації відносин між цими двома Церквами впродовж останніх років, — радше поступилася Москва, аніж Константинополь. Тому що усі попередні дипломатичні сутички, які виникали між цими двома Церквами, зрештою, завершувалися тим, що позиція Константинополя в кінцевому результаті була більш утвердженою, ніж позиція Московського Патріархату: це і питання Естонії, і питання переходу під юрисдикцію Константинопольського Патріархату єпископа Василія Осборна, що належав до Московського Патріархату і який половину парафій цієї Церкви в Англії перевів під юрисдикцію Константинополя, це і питання минулорічного святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі.

Тому, хоча сама Всеправославна нарада не приймала жодних рішень і офіційно не обговорювала так зване «українське церковне питання», насправді, я переконаний, тінь цього питання стоїть за усіма домовленостями, які відбулися і які будуть відбуватися. Тому що в руках константинопольської церковної дипломатії український важіль є дуже серйозним важелем впливу на Московський Патріархат. Константинополь прекрасно знає, що це є дуже болюча точка і що будь-якої активності Константинопольського Патріархату в Україні Москва побоюється страшенно. І тому в усіх питаннях, які їх цікавлять, з боку домовленостей з Москвою, я впевнений, використовують «українське питання». Як приклад, можу навести питання відкриття подвір’я. Як ми знаємо, таке подвір’я мало відкриватися у Львові. Уже навіть приїхав архиєрей Константинопльського Патріархату. Та буквально ледь не за кілька годин до офіційного проголошення відкриття все було скасоване. І це, звичайно, видається дивним, якщо не знати контексту. Але контекст усе пояснює: саме в цей час відбувався перехід Василія Осборна із Московського Патріархату в Константинопольський. Думаю, саме в обмін на те, щоб скасувати відкриття цього подвір’я, Москва погодилася офіційно відпустити цього єпископа до Константинопольського Патріархату. Тому, я думаю, що і минулий Сінакс, зібрання Глав православних Церков, яке було в жовтні 2008 року, і, як результат, — цьогорічна Всеправославна нарада, – це є якраз результат вживання «українського питання» у дипломатії двох Римів: Нового Риму і Третього Риму.

— А яка користь з цього Православній Церкві в Україні, якщо вона виходить об’єктом відносин між двома православними центрами?

— Чи є з цього якась користь власне Україні? Прямої користі немає ніякої, тому що в такій дипломатичній боротьбі ми виглядаємо радше як розмінна карта, аніж як гравець. Але в цьому провина не дипломатичних центрів, які ведуть між собою цю дипломатичну гру, а насамперед провина, мабуть, наша, українська. Тому що якби Україна була єдиним центром, якби українська Церква була єдиною, то тоді вона б ніколи не була такою розмінною картою, а українське питання ніколи не було б тим питанням, яким би маніпулювали, яке б вирішували без України.

І, зрештою, це є ще одним свідченням — я думаю, що ті, хто розуміють, це бачать — що ніхто поза межами України не налаштований на те, щоб самостійно приймати якісь рішення, які б стосувались України. Усіх певною мірою, так чи інакше, влаштовує та ситуація, яка є зараз. Москву вона влаштовує тим, що вона має тут певний вплив, і хоча значна частина Української Церкви не є у підпорядкуванні Москви, та вони, хоч щось, та зберігають, і бояться навіть те втратити, особливо зважаючи на ті тенденції, які є зараз в УПЦ (МП), а вони є відцентровими. І чим більше Москва тиснутиме на цю Церкву, тим більше ці тенденції будуть проявлятися. А можемо спостерігати, що Патріарх Кирил саме в такому плані веде свою політику — у плані звуження і зменшення прав УПЦ (МП).

Не налаштований на вирішення українського церковного питання і Константинополь. Тому що, з одного боку, вони розуміють наші позиції, позиції Московського Патріархату, вони добре знають і українські реалії, але вони знають і свою позицію: тобто доки українське питання є невирішеним, воно є тим важелем, яким можна впливати на Московський Патріархат для вирішення інших питань. Наприклад, мене здивувало, що минулого року в делегацію Константинопольського Патріархату не було включено жодного представника від Українських Церков за кордоном. Фактично, повністю був представлений західноєвропейський екзархат руської традиції на чолі з Гавриїлом Команським. Один-єдиний українець, який був у цій делегації, це Йов Ґеча, але він був там не як українець, а як представник Паризької богословської школи. З цього складу делегації можна було побачити, що було цікавіше вирішувати питання взаємовідносин між Константинополем і Москвою, аніж вирішувати суто українські питання.

— Можливо, більша провина лежить на українській стороні, яка не може представити свою єдність, засвідчити, вимагаючи визнання, своє бажання єдності, наголошуючи, що нам також необхідні ваші благословення та участь, бажання з нами працювати?

— Я думаю, що в цій ситуації кожна зі сторін може перекладати провину на іншу сторону. Сказати про те, що ось ми зробили більше, а хтось чогось не зробив, і тому нічого не сталося, нічого не відбувається. З тої ситуації, яку я знаю, то об’єктивно реальність більше наближена до тої позиції, яку я вже висловив попередньо, а саме, що Константинополь на сьогодні не готовий до того, щоби проголосити визнання Української Церкви. Тому що, по-перше, Москва поставила чітку і ясну умову, що визнання Української Церкви в будь-якій формі означає повний розрив, а для Константинополя такий розрив між Москвою і ними є невигідним. Швидше вигідною є протилежна позиція: ми бачимо, що Патріарх Алєксій не хотів їхати в Стамбул, але він поїхав туди, ми бачили, що всеправославні наради не хотіли проводити, але їх проводять.

Ми навіть бачимо результати цієї Всеправославної наради, що позиція Московського Патріархату не перемогла вповноті. Так, безперечно, що це був плід компромісу, і не можна до кінця стверджувати, що перемогла вповні позиція Константинополя, бо ми, наприклад, не бачимо повного затвердження зверхності Константинопольського Патріарха над усіма православним діаспорами. На відміну від Москви, яка є гарячою у всіх своїх вчинках і діях, Константинополь за 500 років турецького панування і за 1000 років Візантії звик діяти на перспективу. І тому вони ніколи не роблять тих кроків, в яких не будуть переможцями, які не прораховані наперед і в яких вони не впевнені, чим вони завершаться.

Зараз їх більше турбують власні питання: свого місця у сучасній Туреччині, свого місця у православному світі, питання православних діаспор. І українське питання тут відходить на другий план. Це не є їхнє питання — це є питання наше. І тому, безперечно, що проблема і провина наша, загальноукраїнська, та, що ми не можемо між собою домовитися, ми киваємо на закордон і говоримо про те, що вони мають нас помирити, чи мають нам щось зробити, але самі залишаємося пасивними.

— А як же тоді у цьому контексті виглядають відносини між УПЦ КП і УПЦ (МП), які, як здається, потеплішали за останні рік-півтора?

— Якщо говорити про взаємовідносини нашої Церкви, УПЦ КП, з УПЦ (МП), то вони мені чим далі, тим більше нагадують євангельські слова: «Ми грали вам на сопілці, ви не танцювали, ми співали вам жалісних пісень, ви не плакали». Тому що ми які тільки пропозиції їм не вносили, які тільки документи не надсилали, які тільки звернення не писали, ніяких дій не відбувається. Ми розуміємо, чому не відбувається — тому що сама УПЦ (МП) є такою структурою, яка не здатна прийняти жодного самостійного рішення щодо УПЦ КП. Там є дві абсолютно різні позиції, які не можуть бути узгоджені: одна за те, що розділення Церков долати треба, й інша позиція, яку підтримує Москва — «а нам і так не погано: усі, хто хочуть спасатися, вже з нами, а усі інші — геть, нас їхня доля не цікавить».

За нового Патріарха робляться явні знаки уваги до представників такої позиції: до митрополитів Агафангела, Іларіона, архиєпископа Іонафана та інших. Ця позиція в УПЦ є в меншості, але вона є галасливою та має підтримку з Москви. Тому що Москві не цікаві перспективи і доля української Церкви, її цікавить доля Москви та її перспективи як Третього Риму та як центру того, що вони називають «історічєской Руссю». Тому, з одного боку, ми бачимо значний поступ у стосунках між нашими Церквами у порівнянні із подіями 3- чи 4-річної давнини — це вже зовсім інша ситуація. Це не ситуація глухого несприйняття — це ситуація знаходження певних точок дотику, коли навіть люди, які запекло виступали проти Київського Патріархату, стверджують, що не можуть ігнорувати того, що мільйони православних віруючих і тисячі парафій є поза УПЦ (МП). Це є фактор, який ігнорувати не можна, проте Москва намагається це ігнорувати. Тому безперечно проблема є.

— Але якщо би дійсно позиція українських Церков була більш узгодженою і сконсолідованою, чи не можна було б очікувати від Константинополя рішучіших дій щодо України?

— Якби наша позиція була тут, в Україні, консолідованою, то можна було б говорити про позицію Константинополя, і він би швидше діяв в цих умовах. Але, на жаль, Москва впливає як на Україну, так і на Константинополь. Тому в цій ситуації кардинальних зрушень нема і відбутися найближчим часом, мабуть, не зможе.

— Скажіть, будь ласка, як УПЦ КП ставиться до візиту Патріарха Кирила в Україну? Зрозуміло, що ви не будете його вітати, але попри все, напевне, існує якийсь меседж Київського Патріархату щодо цього візиту?

— Якби цей візит був візитом пастирським, візитом першоєрарха до своєї пастви, то ми б до нього ставилися так само, як ми поставилися до візиту Папи Римського у 2001 році. Не можна сказати, що усі наші вірні і ми самі були великими прихильниками того візиту в Україну, але так само не можна було сказати, що ми були проти нього. Наша позиція була така: цей єрарх має свою паству в Україні, яка його хоче бачити, він має право з нею поспілкуватися, молитися, віруючі мають право побачити свого провідника. Та сама позиція є і щодо Московського Патріарха: він має право молитися разом зі своїми вірними, бути в храмах, які визнають його за свого Патріарха тощо.

Але, як ми бачимо з тих заяв та речей, які говорилися та робилися Патріархом Кирилом впродовж останніх місяців, то все це речі яскраво антиукраїнського характеру, при чому політичного антиукраїнського характеру. Бо коли Патріарх заявляє, що Київ — це південна столиця російського православ’я, коли Патріарх говорить до Прем’єр-міністра: «Не вважайте мене іноземцем» — вибачте, він що не громадянин іноземної держави щодо України, чи він вважає, що Російська і Українська держави — це одні і ті ж держави? Коли він говорить в Калінінграді, що не розуміє сенсу свята День незалежності Росії (зараз — просто День Росії), яка це незалежність, що — незалежність від Києва? Я проти такої незалежності, — каже він. Зрозуміло, що він не має на увазі, що Москва залежатиме від Києва, він має на увазі, що Київ залежатиме від Москви. Коли він називає Київ другим Константинополем — «наш Константинополь» — що він має на увазі, що Київ — це славне історичне ім’я і більш нічого, так як Москва сприймає Константинополь? І в той час, коли ми говоримо про Київ, як другий Єрусалим, як святиню українства, і Дніпро, як другий Йордан, вони говорять про Київ, як про другий Константинополь. Усі ці речі мають на меті консолідацію т.зв. східнослов’янської цивілізації. Для внутрішнього використання вони називають цей простір «русскім міром», для них це одне і те ж.

Дискусія навколо Мазепи чітко виявила позицію, що питання не в Мазепі, і не в анафемі Мазепі, і ніяких канонічних підстав для анафеми немає абсолютно, а питання в іншому — що це анафема незалежності України, і будь-кому, хто прагне такої незалежності. І таку анафему вони не хочуть знімати, тому що вважають, що це правильно, що цю ідею треба анафеманствувати. Ми бачимо, що прем’єр-міністр Росії разом з одним з відомих церковних діячів — архимандритом Тіхоном (Шевкуновим), настоятелем монастиря на Луб’янці, на кладовищі Донського монастиря починають проголошувати ідеї Денікіна про те, що слід противитися ідеям відділення Малоросії від Великої Росії, тим самим скасовуючи незалежність України.

Якщо з усіма цими ідеями, антиукраїнськими, антидержавними, Патріарх Кирил приїде сюди, і буде їх проводити, пропагувати, можна передбачити, що так само він діятиме і щодо УПЦ (МП), то відповідно, я впевнений, що буде суспільна реакція, її не може не бути. Адже якщо Патріарх Кирил приїде в Київ зі своїми ідеями, і якщо йому ніхто не скаже, що тут, в Києві, такими ідеями незадоволені, їх не сприймають, то він це сприйме, як свою перемогу, і вважатиме, що він діє правильно і діятиме так і надалі. Тому якщо українське суспільство, не Церква, не УПЦ КП — ми про свою позицію говоримо від 1992 року, навіть від 1991, і нашу позицію щодо позиції Москви усі знають, — дасть чітку і ясну відповідь про те, що ця московська політична позиція не сприймається, що нехай буде і діє в Україні Церква Московського Патріархату, але як українська Церква. Якщо вони хочуть мати тут лише філіал, то нехай так і назвуть цю Церкву — РПЦ в Україні. Ми тоді не матимемо до неї ніяких зауважень, а будемо знати, що це — як Посольство Росії, яке відстоює російські інтереси. Але нехай вони не дурять ні нас, ні український народ в тому, що у них є українська Церква.

— Що Ви мали на увазі щодо ставлення Патріарха Кирила до УПЦ?

— Що ж до УПЦ (МП), то рішення двох Синодів РПЦ, які провів Патріарх Кирил, ясно показують, що він взяв шлях на нівелювання незалежності і самостійності в управлінні УПЦ. Насамперед, про це свідчить введення представників УПЦ (МП) в різні загальноцерковні російські комісії, а одного з єрархів УПЦ — введення у тимчасові члени Синоду МП. На цю сесію Синоду, зокрема, викликали митрополита Донецького УПЦ Іларіона. Виникає питання: невже для виявлення позиції УПЦ в Синоді РПЦ не достатньо Митрополита Володимира? Невже потрібен ще хтось, особливо той, про якого знають, що він є опонентом Митрополита Володимира. Це вже є явне нівелювання самих позицій Митрополита Володимира. Коли включаються в комісії РПЦ такі особи, як представник митрополита Агафангела священик Новіков, який у дискусії навколо Мазепи ясно показав свої позиції, і його включили до богословської комісії; єпископа Євлогія, ярого антиукраїнця, із того самого Одеського гнізда «блістатєльних одєсітов», то все це показує, що Патріарх Кирил уже робить перші кроки на нівелювання незалежності та самостійності в управлінні УПЦ.

Думаю, що свій приїзд до України Патріарх Кирил використає, щоб ще більше нівелювати цю незалежність та самостійність в управлінні. Реальна вимога, яка може бути, це внесення в статут Церкви правила про те, що РПЦ має надати благословення на рішення Синоду УПЦ. Як тільки таке рішення буде прийняте, можна сказати, що ніякої незалежності немає взагалі. Вона і зараз є дуже проблематичною, але якщо Синод УПЦ втратить право приймати самостійно рішення, а муситиме їх погоджувати з Москвою, то це буде означати одне: Російська Церква бере прямий безпосередній контроль над Україною. Бо якщо архиєрей знає, що його доля залежить від Києва, то він дивиться на Київ, якщо ж він знає, що його доля залежить від Москви, то він орієнтуватиметься на неї, і виконуватиме те, що потрібно Москві, — і в Москві це знають, і в Києві це знають.

— Повертаючись до візиту, — яким він може бути і чим він відрізнятиметься від минулорічного?

— Цей візит буде досить складним. Це не буде візит минулого року. Тоді ми просили людей, щоб вони не виходили, ніяк не демонстрували своїх позицій, тому що нас про це просили, щоб свято не перетворилося в протистояння. І ми принизили себе, зробилися меншими заради того, щоб свято було святом, щоби Україна не була причиною для сорому.

Але в тих умовах, які є зараз, цей візит не буде таким. Він радше може нагадувати візит 1990-го року. Тому що я знаю, що через отакі вислови Кирила багато представників патріотичних кіл, інтелігенції дуже негативно налаштовані, і вони готові висловити свої думки публічно. Адже Україна — країна демократична, і кожен в рамках закону має право на публічне висловлення своїх думок. Я думаю, що вони будуть висловлені. Ми, зі свого боку, думаю, приймемо певний документ, уже вкотре, ми надішлемо їм свої думки та пропозиції — навряд, чи вони будуть сприйняті, але ми свій обов’язок виконаємо.

Як би там не було, я переконаний, що з такими антиукраїнськими позиціями, Патріарх Кирил радісного та сердечного прийому навряд чи в Україні дочекається. Тому що коли їдуть до когось в гості, то їдуть з відкритим серцем, а не з бажанням забрати хату та вигнати господарів геть. Тому, якщо Патріарх Кирил приїде з відкритим серцем, зможе запропонувати щось, що реально покращить стан Церкви в Україні, що реально відкриє шлях до діалогу, а ми йому такі пропозиції надсилали і на обрання, і на Помісний собор — наші позиції відомі — якщо вони до них дослухаються, то Патріарх Кирил і його візит будуть сприйняті зовсім по-іншому. Якщо ж він їде сюди утверджувати «русскій мір» і те, що Україна — це не Україна, а Росія, то візит його буде потрактований однозначно, і, я думаю, публічні заходи, покликані показати Московському Патріарху українську позицію, відбуватимуться.

— Але це буде державне свято. Як УПЦ КП його відзначатиме?

— У нас будуть свої церковні заходи, присвячені Дню Хрещення Русі, тому що минулого року Президент з ініціативи Церков видав указ про встановлення на День князя Володимира — 28 липня — Дня Хрещення Русі. З цього приводу у нас будуть загальноцерковні заходи, тим більше, що у нас собор на честь князя Володимира посвячений. Отже, відзначатиметься храмове свято, будуть усі єпископи, паломники, люди з різних областей України.

Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ.
Київ, 18 червня 2009 року




        Джерело:  РІСУ.


Коментарі
Немає коментарів.
Додати коментар
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний тільки для користувачів.

Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії ПЦУ можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.