29 липня 2010 р. в Київській православній богословській академії відбулося засідання Православного пастирсько-просвітницького форуму, в якому взяли участь Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, архієреї та духовенство Київського Патріархату, які представляли усі єпархії УПЦ КП.

З головною доповіддю на форумі виступив Святійший Патріарх Філарет, який приділив особливу увагу необхідності для сучасного пастиря проповідувати у різних формах – від традиційної проповіді в храмі до спілкування зі ЗМІ та праці в мережі Інтернет. Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк) виступив з доповіддю « Духовна відповідальність пастиря і його громадсько-суспільна роль у сучасному світі: проблеми і виклики». Доповідь покійного митрополита Львівського Андрія (Горака) на тему «Православний пастир у сучасному суспільстві» прочитав ректор Львівської академії протоієрей Ярослав Ощудляк.

Також із доповідями на різні теми виступили: архієпископ Хмельницький Антоній, архієпископ Луцький Михаїл, архієпископ Донецький Сергій, архієпископ Черкаський Іоан, єпископ Тернопільсько-Бучацький Нестор, єпископ Полтавський Федір, єпископ Чернігівський Іларіон, єпископ Васильківський Євстратій, ректор ЛПБА протоієрей Ярослав Ощудляк, доктор богослів’я, професор КПБА Дмитро Степовик, завідувач богословського відділення ФТФ ЧНУ ім. Федбковича протоієрей Микола Щербань та інші.

За підсумками форуму було прийнято резолюцію з практичними рекомендаціями для сучасних пастирів:

Зібравшись у Михайлівському Золотоверхому монастирі м. Києва з нагоди відзначення дня Хрещення Київської Руси-України, після заслуховування та обговорення доповідей Патріарха Київського і всієї Руси-України й інших учасників форуму, вважаємо за необхідне особливо відзначити наступне.

1. Проповідь словом і самим життям – одне з головних завдань пастиря, який, разом з апостолом Павлом, повинен повторювати «Горе мені, якщо не благовіствую!» (1 Кор. 9:16). Проповідувати належить єпископам і священикам, особливо під час звершення богослужінь.

Нинішній час відзначається свободою для проповіді, а тому пастирі Церкви повинні використовувати всі можливості для її звершення. Той єпископ або священик, який, маючи можливість провідувати, не використовує її, грішить перед Господом, за що дасть відповідь в день Суду.

2. Проповідь пастиря повинна бути якісною, має наповнюватися богословським та морально-практичним змістом. Під впливом проповіді людина повинна навертатися до Бога, до правдивого християнського життя, усвідомлювати необхідність постійно дбати про спасіння душі й життя вічне. Пастир повинен пояснювати значення слів Священного Писання та основ віровчення Православної Церкви, викривати гріхи та вказувати шляхи їхнього подолання, допомагати віруючим правильно розуміти сенс християнського подвигу, перенесення страждань, хвороб, життєвих негараздів.

Особливу увагу слід приділяти навчанню віруючих перед прийняттям Таїнств Хрещення і Шлюбу, робити все можливе для того, щоби ці та інші Таїнства Церкви приймалися християнами свідомо, відповідально і з розумінням обов’язків, які вони на них накладають.

3. Проповідь стає більш плідною, коли вона походить від живої віри, від свідомого розуміння та переконаності самого пастиря в тому, чого він навчає народ. Слова проповідника не повинні розходяться з його життям, а навпаки – повинні підтверджуватися ним. Якщо в апостольські часи правдивість євангельської проповіді стверджувалася чудесами і знаменнями, то нині пастир повинен всіляко дбати, щоби його слово стверджувалося особистим прикладом побожного життя.

4. Велике значення у справі настанови віруючих в християнському житті має приклад особистої поведінки священика, його пристойний зовнішній вигляд, скромність, вихованість, освіченість. Такий пастир привертає людей до Бога і до Церкви, в той час як пастир грубий, неосвічений, який має неохайний вигляд, і сам не йде до спасіння, й іншим стає приводом до спокус.

Тому пастирям і архіпастирям слід приділяти належну увагу постійному вихованню і самовихованню пастирських якостей, богословській, моральній та церковно-практичній освіті й самоосвіті.

Наслідуючи приклад Христа Спасителя та святих, пастир повинен так облаштовувати матеріальну сторону свого життя, щоби вона була не предметом спокуси, а прикладом для наслідування, всіляко уникати розкішного способу життя, прагнути до духовного, а не матеріального багатства, шукати найперше Царства Божого і правди його, а не грошей чи матеріальних благ.

5. Сучасний пастир повинен використовувати для проповіді та настанов всі можливі й доступні форми і методи, а саме:

- дбати про організацію при парафії та належний рівень діяльності недільної школи (катехитичних курсів) для дітей і дорослих;

- сприяти викладанню у місцевих загальноосвітніх школах курсу «Основи християнської етики»;

- налагоджувати співпрацю із засобами масової інформації, завдяки яким є можливість доносити істини віри, розповідати про життя Церкви ширшій, ніж окрема парафія, аудиторії;

- активно сприяти розповсюдженню загальноцерковних ЗМІ – газети «Голос Православ’я», журналу «Православний вісник»; у разі можливості організовувати власні газети, інформаційні листки, тощо.

6. Пастирі повинні приділяти належну увагу розповсюдженню духовної літератури, особливо українською мовою: Біблії й Нового Завіту, Закону Божого, Псалтиря, молитовників, Житій Святих, Добротолюбія, Творінь Святих Отців, інших богословських та духовно-повчальних книг.

По можливості у храмі чи поруч з ним повинен бути на видному і доступному місці влаштований інформаційний стенд, на якому мають розміщуватися не тільки оголошення про розклад богослужінь та парафіяльні події, але й короткі духовні настанови з різних аспектів християнського життя, цитати зі Священного Писання та повчань Святих Отців, інші духовно корисні матеріали.

Разом з тим у обов’язок пастиря входить постійний пильний нагляд за тим, щоби в його громаді не розповсюджувалися різноманітні марновірства та лжевчення, в тому числі й через літературу.

7. В наш час одним з найбільш розповсюджених приводів до спокуси у невоцерковлених або мало воцерковлених християн буває агресивна поведінка відносно них окремих парафіян, переважно жінок похилого віку. Тому пастир повинен пильно слідкувати, щоби настанови у правилах поведінки в храмі, які подаються одними парафіянами іншим, мали не зверхній та осуджуючий, а лагідний характер, не ставали приводом нарікання на Церкву і не відвертали людей від храмів і церковного життя.

Також, особливо після негативної інформації у цілому ряді ЗМІ, приводом для спокуси може ставати й фінансово-матеріальна сторона буття парафії. Тому пастир повинен виявляти належну мудрість, щоби пожертви за треби та продаж церковних товарів не вводили у спокусу, повинен і серед парафіян, і тим більше у себе самого не допускати ставлення до храму лише як до місця купівлі церковних товарів та «духовних послуг». Категорично неприпустимою є відмова священика від звершення Таїнств чи треб лише на тій підставі, що людина не може внести за них пожертву встановленого розміру.

8. З метою досягнення пастирських завдань необхідно співпрацювати з окремими активними мирянами, організовувати з них братства і сестрицтва, в тому числі молодіжні, взаємодіяти зі світськими організаціями, які поділяють християнські цінності.

Православний пастирсько-просвітницький форум звертається з проханням до Архієрейського Собору, який скликається 22 жовтня 2010 р., з урахуванням цієї Резолюції прийняти загальноцерковний документ, в якому би були відображені порушені на форумі проблеми та містилися би вказівки на шляхи їхнього вирішення.

Головуючий на форумі –

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України


29 липня 2010 р., м. Київ.