Попи гопники. Як м@сковити нарішали собі патріархат
Розширені новини
Попи гопники. Як м@сковити нарішали собі патріархат
Вони говорять, що ми розкольники і що відкололись ми від їхнього м@сковського патріаршого престолу. І що їхня церква є канонічною. Брешуть. Цинічно і нахабно.
«Цікаво підкреслити, що ніколи не було дано православній церкві в росії томосу про автокефалію!» - це слова архієпископа Тельміського Іова, єпископа Константинопольського Вселенського патріархату, доктора богослов’я, людини, яка має доступ до першоджерел і достеменно знає яка церква є канонічною, а яка – прикрою помилкою історії та наслідком релігійного рейдерства.
Усе почалось з орди. З 1240 року. Тоді великий Київ зазнав чи не найстрашнішої руйнації за всю свою історію. Ординський хан Батий зі своїм диким військом налетів на столицю й жорстоко понищив місто, вбивши ледь не всіх його мешканців.
Убили монголи й київського митрополита Йосифа. Місто довго й болісно оговтувалось від кривавого набігу. Один з наступників загиблого Йосифа - Максим перетягує митрополичу столицю до владіміра-на-клязьмі. Але й там він залишається Митрополитом Київським і всієї Русі! Бо ж висвячено його саме так Вселенським патріархом Константинопольським.
Їде він з берегів Дніпра на, прости Господи, клязьму, щоб бути ближчим до ординських князьків, які на тлі занепаду Києва почали ліпити свою історію. Тоді ж вони починають вихрещуватись у православ’я і ставати «ісконно рускімі». А згодом з владіміра престол перетягують до москви. І тут вже починається ганебна історія російської православної церкви.
Починається ця історія у п’ятнадцятому столітті. Тоді на своєму соборі м@сковити оголошують якогось рязанського попа Іону «Митрополитом Київським і всієї Русі». Хоча добре знали, що митрополита висвячує тільки Вселенський Патріарх у Константинополі.
Ну а далі були півтора століття, про які в історії рпц ані слова. Бо увесь цей час м@сковитів вважали розкольниками, вони перебували поза християнським світом. Та вони собі й далі призначали митрополитів, попів і ченців, яких ніде у світі не визнавали і не пускали у пристойні двори. Ось так, нехтуючи законами і правилами, ламаючи християнські цінності, (м@сковити такі м@сковити) вилуплюється те, що згодом оголосить себе «захисниками православ’я».
Наприкінці шістнадцятого століття у м@скві царював Борис Годунов. Тоді новообраний патріарх Єремія їде з Константинополя до Русі з ознайомчим візитом. І тут у царя з’являється план...
Він запрошує патріарха до москви, обіцяючи щедрі подарунки Вселенському Патріархатові, який саме переживає страшні утиски від Османської імперії, фінансові труднощі і взагалі перебуває у кризі. Отримавши соболів, гроші і срібло, патріарх отримав і список вимог, де головними були визнання московоського патріархату і відразу ж висвячення патріархом царського протеже.
Єремія від такого нахабства отетерів і звісно відмовив. І тут цар Борис зробив те, що роблять м@сковити завжди – вирішив домогтись свого силою. Патріарха фактично ув’язнили у м@скві на півроку, доки той таки не погодився скласти грамоту про заснування у м@скві патріархату.
Ця фальшивка, підписана під тиском ув’язненого патріарха і стала точкою відліку “вєлікой” історії рпц. Щоб ви розуміли, надання автокефалії мало бути завізованим усіма східними патріархами. Але змучений і заляканий багатомісячним ув’язненням, Єремія був готовий підписати будь що, аби вирватись з лабетів м@сковських «вірян». Тому, навіть знаючи, що це порушення статутів і просто фальшивка, свій підпис таки поставив.
Згодом, вже у Константинополі Єремія скличе Собор, який затвердить патріарший сан московському попові. Але це не точно. Річ у тім, що зі 106 підписів, які стоять під документом, сучасна графологічна експертиза встановила, що принаймні 66 є підробленими. Тобто, більше половини підписів є фальшивими!
Ну й вишенька на цьому огидному рускоправославному торті. В останні роки шістнадцятого століття тодішній вселенський патріарх Діонісій, взявши від м@сковських послів хабаря «40 сороків хутра та 200 золотих червінців» (так сказано у хроніках) незаконно, в порушення Статуту, не скликаючи для цього патріархів, видав м@сковитам томос. Діонісія викрили і судили. Доживав своє ганебне життя той, хто «благословив» м@скву на патріархію, звичайним монахом в ув’язненні у монастирі. Бо злочинець, який породив потвору має бути покараним.
Від першого свого дня рпц була і залишається фальшивкою. Та світ відводить очі, ніби не пам’ятаючи чи й не знаючи цієї історії. Гроші і агресивна сила м@скви багатьом застилає очі й сьогодні. Та ми з вами не маємо права не знати про вкрадену в нас історію.
«Цікаво підкреслити, що ніколи не було дано православній церкві в росії томосу про автокефалію!» - це слова архієпископа Тельміського Іова, єпископа Константинопольського Вселенського патріархату, доктора богослов’я, людини, яка має доступ до першоджерел і достеменно знає яка церква є канонічною, а яка – прикрою помилкою історії та наслідком релігійного рейдерства.
Усе почалось з орди. З 1240 року. Тоді великий Київ зазнав чи не найстрашнішої руйнації за всю свою історію. Ординський хан Батий зі своїм диким військом налетів на столицю й жорстоко понищив місто, вбивши ледь не всіх його мешканців.
Убили монголи й київського митрополита Йосифа. Місто довго й болісно оговтувалось від кривавого набігу. Один з наступників загиблого Йосифа - Максим перетягує митрополичу столицю до владіміра-на-клязьмі. Але й там він залишається Митрополитом Київським і всієї Русі! Бо ж висвячено його саме так Вселенським патріархом Константинопольським.
Їде він з берегів Дніпра на, прости Господи, клязьму, щоб бути ближчим до ординських князьків, які на тлі занепаду Києва почали ліпити свою історію. Тоді ж вони починають вихрещуватись у православ’я і ставати «ісконно рускімі». А згодом з владіміра престол перетягують до москви. І тут вже починається ганебна історія російської православної церкви.
Починається ця історія у п’ятнадцятому столітті. Тоді на своєму соборі м@сковити оголошують якогось рязанського попа Іону «Митрополитом Київським і всієї Русі». Хоча добре знали, що митрополита висвячує тільки Вселенський Патріарх у Константинополі.
Ну а далі були півтора століття, про які в історії рпц ані слова. Бо увесь цей час м@сковитів вважали розкольниками, вони перебували поза християнським світом. Та вони собі й далі призначали митрополитів, попів і ченців, яких ніде у світі не визнавали і не пускали у пристойні двори. Ось так, нехтуючи законами і правилами, ламаючи християнські цінності, (м@сковити такі м@сковити) вилуплюється те, що згодом оголосить себе «захисниками православ’я».
Наприкінці шістнадцятого століття у м@скві царював Борис Годунов. Тоді новообраний патріарх Єремія їде з Константинополя до Русі з ознайомчим візитом. І тут у царя з’являється план...
Він запрошує патріарха до москви, обіцяючи щедрі подарунки Вселенському Патріархатові, який саме переживає страшні утиски від Османської імперії, фінансові труднощі і взагалі перебуває у кризі. Отримавши соболів, гроші і срібло, патріарх отримав і список вимог, де головними були визнання московоського патріархату і відразу ж висвячення патріархом царського протеже.
Єремія від такого нахабства отетерів і звісно відмовив. І тут цар Борис зробив те, що роблять м@сковити завжди – вирішив домогтись свого силою. Патріарха фактично ув’язнили у м@скві на півроку, доки той таки не погодився скласти грамоту про заснування у м@скві патріархату.
Ця фальшивка, підписана під тиском ув’язненого патріарха і стала точкою відліку “вєлікой” історії рпц. Щоб ви розуміли, надання автокефалії мало бути завізованим усіма східними патріархами. Але змучений і заляканий багатомісячним ув’язненням, Єремія був готовий підписати будь що, аби вирватись з лабетів м@сковських «вірян». Тому, навіть знаючи, що це порушення статутів і просто фальшивка, свій підпис таки поставив.
Згодом, вже у Константинополі Єремія скличе Собор, який затвердить патріарший сан московському попові. Але це не точно. Річ у тім, що зі 106 підписів, які стоять під документом, сучасна графологічна експертиза встановила, що принаймні 66 є підробленими. Тобто, більше половини підписів є фальшивими!
Ну й вишенька на цьому огидному рускоправославному торті. В останні роки шістнадцятого століття тодішній вселенський патріарх Діонісій, взявши від м@сковських послів хабаря «40 сороків хутра та 200 золотих червінців» (так сказано у хроніках) незаконно, в порушення Статуту, не скликаючи для цього патріархів, видав м@сковитам томос. Діонісія викрили і судили. Доживав своє ганебне життя той, хто «благословив» м@скву на патріархію, звичайним монахом в ув’язненні у монастирі. Бо злочинець, який породив потвору має бути покараним.
Від першого свого дня рпц була і залишається фальшивкою. Та світ відводить очі, ніби не пам’ятаючи чи й не знаючи цієї історії. Гроші і агресивна сила м@скви багатьом застилає очі й сьогодні. Та ми з вами не маємо права не знати про вкрадену в нас історію.