Чому самогубство вважається великим гріхом?
Розширені новини
Чому самогубство вважається великим гріхом?
Самогубство, вчинене обдумано й свідомо, Церква визнає таким же важким гріхом, як і вбивство. Адже Бог сотворив людину для життя, а не для смерті, і позбавлення від Його найдорожчого дару є порушенням Його волі й Божественного задуму, відступом від Господа.
Втім, між убивством та самогубством є суттєва відмінність – бо усілякий гріх відпускається лише при покаянні. А людина, що позбавила себе життя, губить не лише власне тіло, але й душу – бо, вчинивши самогубство, вона втрачає можливість покаятись і спокутувати власний гріх. Вона самовільно завершує свій земний шлях раніше, відкидаючи волю Божу щодо себе, позбавляючи власну душу можливості реалізувати себе, належно підготуватися для життя майбутнього, не використовуючи як слід призначений час земного життя.
Самогубство є сукупністю багатьох гріхів: людина не лише вбиває себе тілесно й духовно, але й впадає у зневіру, відчай, сумнівається в Промислі Божому, відкидає покаяння. І звісно, що самим своїм вчинком вона завдає болю ближнім, тим, хто любить її.
Мусимо завжди пам’ятати, що Господь не попускає людині випробувань, які вона не здатна подолати – звісно, не завжди самотужки, але з поміччю Божою та людей, через яких Він благодіє. Якщо вам важко, ви відчуваєте, що ваших сил не вистачає – не закривайтеся, а просіть про допомогу і приймайте її. Моліться, просіть поради в Господа, і Він неодмінно надасть вам сил і полегшення.
Є й інше важливе питання, якого мусимо торкнутися в цьому роз’ясненні. Безперечно, самогубство є важким гріхом перед Господом, та жодна людина не має права остаточно засуджувати іншу людину. Лише Господь бачить всю душу людини та абсолютно об’єктивно оцінює її дії, знає, що підштовхнуло її до настільки категоричного і тяжкого вчинку, а тому дає саме такий присуд, на який людина заслуговує. А інша людина, знаючи, що вона не є непомильною та досконалою, мусить перш за все зазирати у власну душу й думати про спокуту власних гріхів.
Справу щодо можливості церковного відспівування самогубця має вирішити правлячий єпископ, розглядаючи кожний окремий випадок і його обставини та маючи владу зробити виключення із загальних правил заборони. Стосовно майбутнього душі – нехай судить Сам Господь, а рідні й близькі у своїй християнській любові завжди можуть просити в особистій молитві Бога про ласку й милість до покійника, аби не поставив того тяжкого гріха в число днів його, але помилував.
Стережімося лукавих думок та просімо Господа про настанови й підтримку в земному житті, аби, коли прийде наш час, в мирі поєднатися із Ним у житті вічному!
Втім, між убивством та самогубством є суттєва відмінність – бо усілякий гріх відпускається лише при покаянні. А людина, що позбавила себе життя, губить не лише власне тіло, але й душу – бо, вчинивши самогубство, вона втрачає можливість покаятись і спокутувати власний гріх. Вона самовільно завершує свій земний шлях раніше, відкидаючи волю Божу щодо себе, позбавляючи власну душу можливості реалізувати себе, належно підготуватися для життя майбутнього, не використовуючи як слід призначений час земного життя.
Самогубство є сукупністю багатьох гріхів: людина не лише вбиває себе тілесно й духовно, але й впадає у зневіру, відчай, сумнівається в Промислі Божому, відкидає покаяння. І звісно, що самим своїм вчинком вона завдає болю ближнім, тим, хто любить її.
Мусимо завжди пам’ятати, що Господь не попускає людині випробувань, які вона не здатна подолати – звісно, не завжди самотужки, але з поміччю Божою та людей, через яких Він благодіє. Якщо вам важко, ви відчуваєте, що ваших сил не вистачає – не закривайтеся, а просіть про допомогу і приймайте її. Моліться, просіть поради в Господа, і Він неодмінно надасть вам сил і полегшення.
Є й інше важливе питання, якого мусимо торкнутися в цьому роз’ясненні. Безперечно, самогубство є важким гріхом перед Господом, та жодна людина не має права остаточно засуджувати іншу людину. Лише Господь бачить всю душу людини та абсолютно об’єктивно оцінює її дії, знає, що підштовхнуло її до настільки категоричного і тяжкого вчинку, а тому дає саме такий присуд, на який людина заслуговує. А інша людина, знаючи, що вона не є непомильною та досконалою, мусить перш за все зазирати у власну душу й думати про спокуту власних гріхів.
Справу щодо можливості церковного відспівування самогубця має вирішити правлячий єпископ, розглядаючи кожний окремий випадок і його обставини та маючи владу зробити виключення із загальних правил заборони. Стосовно майбутнього душі – нехай судить Сам Господь, а рідні й близькі у своїй християнській любові завжди можуть просити в особистій молитві Бога про ласку й милість до покійника, аби не поставив того тяжкого гріха в число днів його, але помилував.
Стережімося лукавих думок та просімо Господа про настанови й підтримку в земному житті, аби, коли прийде наш час, в мирі поєднатися із Ним у житті вічному!