Цього недільного дня ми чуємо повчання з Євангелія від Матфея, в якому Господь закликає нас більше турбуватися про спасіння душі, ніж про земні речі.
Сама наша природа, пов’язана з матеріальним світом, спонукає нас перейматися повсякденними потребами, такими як їжа та пиття, одяг, відпочинок. То хіба Бог закликає зневажати ці потреби, відкидати їх? Ні, Господь спонукає нас не до цього. Він не забороняє нам турбуватися про їжу, про одяг й інші наші потреби, але застерігає від того, щоби ми робили такі турботи сенсом життя.
Тут можемо поставити питання: а хіба їжа й пиття, одяг та інші потреби не є важливими? Справді, ніхто не може жити, коли не подбає про них. Бо коли людина не буде їсти й пити – то помре. Але навіть саме задоволення цих потреб повинне підказувати нам і правильне ставлення до них. Хіба ми їмо весь час? Хіба ми п’ємо кожної миті? Хіба одяг чи інші потреби постійно привертають нашу увагу? Якщо би ставалося так, то цей стан кожна розумна людина сприймала би як ненормальний, хворобливий, неправильний.
Ми їмо щодня й декілька разів на день – але наситившись, втамувавши голод, зміцнивши свої сили, ми відкладаємо їжу. Бо ми їмо для того, щоби жити, але не живемо для того, щоби їсти. І якою би людина не була голодною – завжди є певна міра, після якої вона більше не бажатиме їжі та пиття, бо не здатна буде вмістити їх.
Ось так самі ці потреби підказують нам, що вони не можуть бути метою та змістом нашого життя. Матеріальні речі, такі як житло, одяг, їжа та інше повинні служити людині, але не навпаки – поневолювати її.
В чому ж, так би мовити, секрет щасливого життя? Як досягти того, щоби з одного боку не страждати через неможливість задовольнити життєво необхідні потреби, але з іншого – не стати рабом речей? Відповідь нам дають ті образи, які Господь наводить у Євангелії – образи пташок і польових квітів. І відповідь є простою: слід навчитися задовольнятися достатнім і ніколи не забувати про те, що Бог піклується про нас.
Якщо ми спраглі, то кухоль холодної води втамує спрагу. Однак десять чи сто кухлів очевидно принесуть нам вже не полегшення, а страждання. З’ївши тарілку борщу чи якусь іншу страву, ми втамуємо голод – але коли будемо їсти надміру, то спожите принесе нам не задоволення, а страждання. В холодну погоду коли вдягнемо пальто чи куртку, то це захистить нас від шкідливого впливу зовнішніх умов і допоможе зберегти тепло. Але ніхто розумний не скаже, що вдягнувши замість однієї одежі п’ять чи десять, ми станемо почувати себе в п’ять чи десять разів комфортніше, а якраз навпаки.
Тож визначальною завжди є міра достатності. Досягнути того, щоби знати і відчувати її – не просто. Але Господь допомагає нам пізнати цю міру. Адже хто – Бог чи людина – краще знає, що є справді потрібним та необхідним і як досягти цього? Для нас, як християн, відповідь є очевидною – Бог є всевідаючим і всемогутнім, тому Він і знає краще за нас самих про наші потреби, і може та здатен допомогти нам у їх задоволенні.
Тож бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, навчитися задовольнятися достатнім, дотримуватися помірності, не віддавати душі своєї речам світу цього і не робитися їхнім рабом, але найперше шукати Царства Божого і правди його. І якщо Бога будемо ставити на перше місце в нашому житті, якщо на Нього будемо покладатися, але також і самі не будемо лінивими і бездіяльними, зариваючи таланти свої в землю – то і в потребах наших щоденних не будемо залишені без допомоги, і як виконавці заповіданого Господом, успадкуємо життя вічне. Амінь.
Після Богослужіння, вже традиційно, пройшла посвята наших воїнів у козаки, наші захисники спільно провели з нами молитву, прийняли нагороди та відзнаки!