Радіємо, що в Києво-Печерську лавру повернулась Українська Церква
Розширені новини
Радіємо, що в Києво-Печерську лавру повернулась Українська Церква
Для українського народу є великою духовною радістю і справжнім Божим благоволінням те, що давня українська святиня, в центрі української столиці, нарешті почала звільнятися від духовної окупації. І що вперше за кількасот років в головному храмі Лаври лунала очолена ієрархами молитва рідною мовою рідної Української Церкви – визнаної помісної, автокефальної Православної Церкви України, яка є правонаступницею давньої Київської Митрополії.
Так, саме наша Церква, яка має Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію, а також визнання з боку Церкви-Матері та інших помісних Церков-Сестер, є канонічною правонаступницею давньої Київської Митрополії, а відтак – і її історичної спадщини. Але аж ніяк це не спадщина нинішньої юрисдикції невизначеного статусу, яка до недавнього часу не боялася називатися УПЦ Московського Патріархату. Російська Церква окупувала і, фактично, привласнила Києво-Печерську лавру у XVII столітті.
Історики підрахували, що давня Київська Митрополія існувала з Лаврою близько 635 років (1051 – 1686), а Московський Патріархат владарював у святині майже вдвічі менше – 337 (1686 – 2023). Тож цього Різдва Христового українська молитва в головному храмі Києво-Печерської лаври була особливою в своєму роді - першою за 337 років вільною від духовного ярма Москви! Лунала у відбудованому Успенському соборі, який у 1941 році підірвали російські більшовики, заздалегідь його замінувавши.
До речі, тут варто згадати і про велику лаврську пожежу 1718-го року. Тоді разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися грамоти, укази, старовинні видання й рукописи княжих часів. Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври, пишуть історики. Тож втрати і наслідки для нас були непоправними: одразу після пожежі московські «літописці» взялися переписувати історію древнього монастиря відповідно до інтересів новопроголошеної російської імперії (саме в той час Петро І вирішив перейменувати московське царство на російську імперію).
До XVIIІ століття богослужбовою мовою в Печерському монастирі була церковнослов’янська мова української редакції, яку за наказом царя Петра І заборонили і замінили на московську. «Наша мова українська, наші книжки завжди муляли очі Москві, – писав у своїх працях митрополит Іларіон (Огієнко). – І Москва рано починає вести з нами боротьбу, щоб примусити нас кинути рідну мову свою й пристати до московської. Почалося це зараз же по приєднанні нашої Церкви до Московської, ще за патріарха Якима, що так люто ненавидів українців: він перший почав забороняти українцям книжки рідною мовою. Ще 1677 р. він наказував видерти з української книжки листки, бо вони «несходны с книгами московскими». Так почалася цензура українських книжок ще в XVII віці».
«Петро І, «прихильник» українців, пішов уже значно далі в цензурі книжок. Роздратований частими памфлетами на себе, він для всієї Росії 1701 р. видав такого чудацького наказа: «Монахи в кельях никаковых писем писати власти не имеют, чернил и бумаги в кельях имети да не будуть, но в трапезе определенное место для писания будет, но и то с позволения начального»… А далі й посунули довгою низкою оці цензурні скорпіони з Москви. Київській Лаврі було твердо наказано, щоб рукописи до друку «для свидетельствования присылать в Московскую типографскую контору прямо от той Лавры», – свідчить митрополит Іларіон, наводячи численні факти цензури, заборон і покарань за україномовні тексти. Той період митрополит назвав добою «обрусєнія».
«Привласнила» росія і наших святих, що спочивають на території Лаври. З понад 120 спочилих святих більше 100 були кліриками Київської Митрополії. Ще святитель Петро Могила, бувши лаврським архімандритом, а згодом і Митрополитом Київським і всієї Руси, почав клопотання про отримання офіційного дозволу Константинополя на канонізацію Печерських святих. 1643 року в Києві був укладений «Канон Печерським святим», який проголошував вшанування українських угодників і, передусім, печерських ченців. У 1762 році російська Церква проголосила Печерських святих «загальноросійськими».
Багато фактів з історії цієї тисячолітньої київської святині лишаються для нас досі невідомими. Але ми віримо, що світло правди потроху розвіє темряву омани. Важливо те, що вже розбиті кайдани нашої трьохсотлітньої духовної окупації. І тепер від всіх нас залежить, як швидко ми підведемося з колін і вільно розправимо плечі. Слава Богу за все!
Джерело: офіційна сторінка ПЦУ у Фейсбуці
Так, саме наша Церква, яка має Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію, а також визнання з боку Церкви-Матері та інших помісних Церков-Сестер, є канонічною правонаступницею давньої Київської Митрополії, а відтак – і її історичної спадщини. Але аж ніяк це не спадщина нинішньої юрисдикції невизначеного статусу, яка до недавнього часу не боялася називатися УПЦ Московського Патріархату. Російська Церква окупувала і, фактично, привласнила Києво-Печерську лавру у XVII столітті.
Історики підрахували, що давня Київська Митрополія існувала з Лаврою близько 635 років (1051 – 1686), а Московський Патріархат владарював у святині майже вдвічі менше – 337 (1686 – 2023). Тож цього Різдва Христового українська молитва в головному храмі Києво-Печерської лаври була особливою в своєму роді - першою за 337 років вільною від духовного ярма Москви! Лунала у відбудованому Успенському соборі, який у 1941 році підірвали російські більшовики, заздалегідь його замінувавши.
До речі, тут варто згадати і про велику лаврську пожежу 1718-го року. Тоді разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися грамоти, укази, старовинні видання й рукописи княжих часів. Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври, пишуть історики. Тож втрати і наслідки для нас були непоправними: одразу після пожежі московські «літописці» взялися переписувати історію древнього монастиря відповідно до інтересів новопроголошеної російської імперії (саме в той час Петро І вирішив перейменувати московське царство на російську імперію).
До XVIIІ століття богослужбовою мовою в Печерському монастирі була церковнослов’янська мова української редакції, яку за наказом царя Петра І заборонили і замінили на московську. «Наша мова українська, наші книжки завжди муляли очі Москві, – писав у своїх працях митрополит Іларіон (Огієнко). – І Москва рано починає вести з нами боротьбу, щоб примусити нас кинути рідну мову свою й пристати до московської. Почалося це зараз же по приєднанні нашої Церкви до Московської, ще за патріарха Якима, що так люто ненавидів українців: він перший почав забороняти українцям книжки рідною мовою. Ще 1677 р. він наказував видерти з української книжки листки, бо вони «несходны с книгами московскими». Так почалася цензура українських книжок ще в XVII віці».
«Петро І, «прихильник» українців, пішов уже значно далі в цензурі книжок. Роздратований частими памфлетами на себе, він для всієї Росії 1701 р. видав такого чудацького наказа: «Монахи в кельях никаковых писем писати власти не имеют, чернил и бумаги в кельях имети да не будуть, но в трапезе определенное место для писания будет, но и то с позволения начального»… А далі й посунули довгою низкою оці цензурні скорпіони з Москви. Київській Лаврі було твердо наказано, щоб рукописи до друку «для свидетельствования присылать в Московскую типографскую контору прямо от той Лавры», – свідчить митрополит Іларіон, наводячи численні факти цензури, заборон і покарань за україномовні тексти. Той період митрополит назвав добою «обрусєнія».
«Привласнила» росія і наших святих, що спочивають на території Лаври. З понад 120 спочилих святих більше 100 були кліриками Київської Митрополії. Ще святитель Петро Могила, бувши лаврським архімандритом, а згодом і Митрополитом Київським і всієї Руси, почав клопотання про отримання офіційного дозволу Константинополя на канонізацію Печерських святих. 1643 року в Києві був укладений «Канон Печерським святим», який проголошував вшанування українських угодників і, передусім, печерських ченців. У 1762 році російська Церква проголосила Печерських святих «загальноросійськими».
Багато фактів з історії цієї тисячолітньої київської святині лишаються для нас досі невідомими. Але ми віримо, що світло правди потроху розвіє темряву омани. Важливо те, що вже розбиті кайдани нашої трьохсотлітньої духовної окупації. І тепер від всіх нас залежить, як швидко ми підведемося з колін і вільно розправимо плечі. Слава Богу за все!
Джерело: офіційна сторінка ПЦУ у Фейсбуці