Про колаборантів

Упродовж десятиліть мислячі люди постійно наголошували, що церква Московського патріархату хоч і називає себе Українською, проте не є такою. Насправді замість того, щоб спасати своїх вірних, робити їх вільними у Христі Ісусі, вона вбивала їм у голови різні ідеї – від ідей «руzzкого міра» до сакральності російських правителів. Таким чином прихожани фактично вводилися у «рабство темряви», у «церкву», в якій вже нема благодаті.
Проте багато людей, які позиціонували себе як вірні Української Православної Церкви, продовжували і надалі ходити до московських храмів. Вони повторювали як мантру: «але ж там написано, – Українська Православна Церква». Тому жодні аргументи для таких людей були марними. Навіть такі факти як те, що митрополит Онуфрій та інші єпископи цієї структури входять до складу синоду Московського патріархату, що саме там затверджують кадрові питання щодо цієї структури в Україні, на них не діяли.
Здавалося б, все мала змінити війна росії проти України. У першу чергу це мало змінити священників московського патріархату. Адже вони повинні були сказати – «я українець, і я не можу бути на стороні агресора». Я не можу бути священником церкви, яка благословляє цю війну. Але і прості вірні, які до цього часу заспокоювали себе різними українськими назвами, що їх привласнювала російська церква в Україні, повинні були б відкрити очі і сказати: все, я не можу ходити до церкви, де відкрито благословляють війну. Проте тільки в поодиноких випадках і священники і прості вірні змогли критично оцінити ситуацію та порвати з російською церквою.
Більшість людей і далі ходить до російської церкви, де священники – українці за походженням – продовжують і далі бубнити людям: ви що, яка війна росії проти України? Немає ніякої війни є тільки «спеціальна операція». Та більше. Вони не тільки заперечують війну росії проти України, а часто навіть беруть безпосередню участь, коригуючи вогонь, висадку десанту чи матеріально забезпечуючи окупантів. А особливо цинічними є дії таких «священників», коли вони передають окупантам списки громадян, які мають проукраїнські погляди чи заможних українців, чиє майно можна пограбувати.
На жаль, такі випадки серед духовенства московського патріархату в Україні не поодинокі. Про них стали відкрито говорити після звільнення від окупантів Київської області, і не тільки. Адже таких фактів дуже багато і очільник російської церкви в Україні митрополит Онуфрій мав би відреагувати. По-перше, відкрито засудити таку діяльність своїх кліриків. По-друге, вжити щодо таких колаборантів канонічні санкції. Адже вони постійно наголошують, що є канонічною церквою. А якщо канонічна, то і канони повинні знати та шанувати.
Як же насправді діє митрополит Онуфрій? Чи було засуджено діяльність таких священників та накладено на них канонічні заборони? Адже сам факт покарання чи не покарання колаборантів об’єктивно показує справжнє ставлення очільника митрополії до війни росії проти України. Давайте спробуємо в цьому розібратися на прикладі ставлення до окремих священників-колаборантів (зрадників) з московського патріархату.
Для прикладу наведемо історію з протоієреєм Віктором Тальком з Бородянки. За словами парафіян, він особисто зустрічав окупантів, забезпечував їх житлом, роздавав інтерв’ю російським медіа та постійно жалкував, що російські війська не прийшли раніше – тоді б їх зустріли з квітами. А так, за ці 8 років, що пройшли після втечі Януковича, багато хто змінив свої погляди. Він же вказував окупантам на будинки заможних українців та активістів, допомагав депортації людей до Білорусі. Про це навіть був сюжет на ТСН. Після сюжету митрополит Онуфрій навіть приїхав до свого підопічного у Бородянку, щоб підтримати його.
Можна навести й інші приклади такої співпраці священників московського патріархату з окупантами. А це і зрада практично всіх кліриків кримських єпархій та нещодавний показовий їх перехід у пряме підпорядкування Кірілу, що нівелює легенду про якусь незалежну Церкву, яка має «самоуправління». Неприхованим є і багаторічний колабораціонізм пересічних кліриків та ієрархів Луганщини та Донеччини. А зовсім нещодавно благословляв російських окупантів і митрополит Ізюмський та Куп’янський (УПЦ МП) Єлисей Іванов, який ще до визволення Ізюма втік у Росію.
Що ж в такому випадку робить очільник «найканонічнішої» церкви митрополит Онуфрій? А нічого. Він відмовчується або ж говорить про те, що їх повинна карати держава. А як же церква? Невже немає канонічних покарань для таких священнослужителів? Насправді є. І митрополит Онуфрій їх не може не знати. Нагадаємо ці канони та спробуємо розібратися, чи засуджується Церквою така діяльність.
У Канонічному посланні святого Григорія, архиєпископа Неокесарійського, чудотворця читаємо:
«Якщо деякі приєдналися до варварів (читай росіян), і з ними, під час свого полону, брали участь у нападах, забувши, що були понтійцями (українцями) і християнами, й озлобилися до того, що вбивали одноплемінників своїх чи деревом, чи задушенням, а також показували необізнаним варварам (росіянам) шляхи або житла, таким слід перекрити вхід навіть до чину тих, які слухають, аж доки що-небудь про них не визначать, разом зібравшись, святі отці, а раніше них Дух Святий». Правило 7.
У тлумаченні на це правило Іван Зонара таких осіб називає державними зрадниками, для яких передбачено покарання – стояти з тими, які плачуть. Тобто з тими грішниками, які під час богослужіння повинні були стояти поза церковною огорожею і просити вірних помолитися за них. І це про мирян. Тим більше для священників, яких повинні були позбавити права не тільки звершувати Літургія але й причащатися.
І саме митрополит Онуфрій повинен був покарати такого священника чи ієрарха – заборонити йому звершувати богослужіння до того часу, поки не буде доведено протилежне. Але він цього не робить. Навпаки – співслужить із колаборантами. Отже, якщо не засуджує дії священників, які відкрито йдуть на співпрацю з окупантами, значить схвалює такі дії. А значить не буде виправляти те, що сам вважає правильним, навіть якщо для публіки говорить протилежне.
Але чи не про таких діячів говорить святий Петро Олександрійський: «Сповнюється на них і сказане Екклезіастом: «Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати» (Еккл. 1, 15). Бо неможливо розбещеному прикраситися, якщо не буде воно раніше виправлене...». Правило 4