Промова Митрополита Епіфанія на зустрічі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Прем’єр-міністром України
Розширені новини
Промова Митрополита Епіфанія на зустрічі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Прем’єр-міністром України
Шановний Денисе Анатолійовичу!
Шановні члени Ради, керівники та представники органів влади, учасники зустрічі!
Найперше хочу подякувати Вам, Денисе Анатолійовичу, за продовження традиції наших регулярних зустрічей. Плідний і конструктивний діалог релігійної спільноти, яку представляє Рада, і влади – незамінний елемент успішного розвитку, спосіб розв’язання питань, що виникають.
Про низку таких питань вже було сказано раніше. Я хотів би зупинитися на декількох, які потребують уваги і підтримки з боку Уряду.
На наше глибоке переконання у рамках адміністративної реформи та децентралізації, що відбувається, в структурі обласних державних адміністрацій мають зберегтися відділи чи інші підрозділи, які відповідають за питання взаємодії з релігійними організаціями та за реєстрацію релігійних громад, за погодження релігійної діяльності іноземних релігійних діячів відповідно до чинного Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Для збереження таких функцій слід відповідні зміни внести до законопроєкту № 4298.
Релігійні організації мають специфіку як за природою свого утворення, так і за діяльністю, їх не можна автоматично ставити в ряд з будь-якими громадськими організаціями, спілками та об’єднаннями. В усьому світі, в країнах, на які наша держава орієнтується у реформах, релігійні організації та спосіб взаємодії з ними держави завжди виокремлені, про що свідчить спеціальне законодавство. Цю практику слід зберегти і в Україні.
Адже якщо реформа децентралізації не буде враховувати цієї особливості, якщо, як передбачається зараз, на рівень об’єднаних територіальних громад буде передано ті функції взаємодії з релігійною спільнотою, які зараз закріплені за обласними адміністраціями, в тому числі реєстраційні – ми передбачаємо серйозне погіршення якості такої взаємодії. Навіть в обласних адміністраціях зараз часто не вистачає фахівців, які здатні швидко і якісно виконувати покладені на них законом функції – де таких спеціалістів з релігійних питань, з юридичних питань, зі знанням специфіки законодавства будуть шукати в ОТГ? Яким чином буде гарантовано, що на цьому рівні будуть реалізовуватися саме закон і державна політика, а не суб’єктивні погляди й підходи. Ми роками стикаємося з тим, що в різних областях по різному підходять до статутних документів, і опрацьовані на центральному рівні типові статути, які реєструють в одних ОДА, в інших вимагають «коригувати». То чого очікувати від передачі таких функцій до ОТГ?
Тому наша пропозиція – знайти вирішення цього питання або шляхом збереження в обласних адміністраціях чи префектурах окремого підрозділу, який відповідає за питання взаємодії з релігійними організаціями та реєстрацію їх статутів, або через утворення територіальних підрозділів відповідної Держслужби, як це є у багатьох інших центральних органів влади.
Наступне питання, яке потребує уваги – формування цілісної, довгострокової сімейної політики держави, подолання демографічної кризи, яка триває вже третє десятиліття. На наше спільне переконання без цього більшість реформ втрачають сенс. Якщо протягом життя одного-двох поколінь населення України скоротиться вдвічі, а потім український народ демографічно просто зникне – для кого будуть потрібні плоди реформ? Вже зараз число працюючих істотно нижче за число пенсіонерів. Мільйони людей працездатного віку виїхали закордон на заробітки і значна частина з них не планує повернутися. Тож якщо колись нас було 52 мільйони, то тепер реально нас навіть не 40 мільйонів.
Ми маємо лист з конкретними пропозиціями з цієї проблематики. Якщо коротко, то вони такі:
– створення чи реорганізація відповідного центрального органу виконавчої влади – міністерства чи державної служби – у справах сім’ї та подолання демографічної кризи;
– підготовка пропозицій за участю науковців та експертів, батьківського середовища, релігійних та громадських організацій для Державної програми подолання демографічної кризи та підтримки сім’ї;
– ухвалення такої Державної програми та забезпечення її реалізації.
Ми не раз вже висловлювали обґрунтовані застереження щодо ратифікації Стамбульської конвенції та інших подібних речей, обумовлених просуванням так званої гендерної ідеології – тому не буду зупинятися на цьому докладно, лише засвідчу незмінність нашої спільної позиції. В цьому контексті лише хочу зауважити, що якби на питання подолання демографічної кризи було б спрямовано хоча би половину тих зусиль, які було ззовні та зсередини витрачено на просування конвенції – ми вже зараз могли б бачити реальні зрушення у боротьбі з вимиранням України.
На завершення хотів би засвідчити підтримку законопроекту №4626 щодо військового капеланства, напрацьованого робочою групою з представників конфесій, військових та законодавців і зареєстрованого в парламенті. На жаль наша Рада не могла висловити спільну позицію підтримки через критичну позицію одного з членів Ради щодо норми обмеження допуску її представників до військових формувань. Але ця норма не вводиться законопроектом, а передбачена вже діючим Законом про свободу совісті.
На моє переконання законопроект про капеланство слід підтримати. Бо хоча він не є абсолютно досконалим, проте вирішує значну частину проблем, які існують у цій сфері, зокрема щодо статусу і соціального захисту капеланів.
В час, коли Росія явно вчергове продемонструвала агресивні прагнення щодо України, зібрала війська на наших кордонах для залякування, а можливо і для вторгнення – питання підтримання духовно-морального стану наших воїнів, праці з сім’ями військових та з ветеранами російсько-української війни стає особливо актуальним.
Це – лише частина тих питань, які ми хотіли би сьогодні порушити. Про інше скажуть брати – члени Ради.
На завершення ще раз хочу подякувати за зустріч та запевнити, що наша Церква докладе всіх зусиль для того, щоби Страсний тиждень і Великдень Україна пройшла спокійно, з дотриманням необхідних норм з огляду на третю хвилю пандемії, але все одно – в духовному піднесенні, з відчуттям особливого значення тих подій, які вшановують усі християни.